Євген Царик народився 24 жовтня 1989 року в Києві — місті, яке стало для нього не лише домом, а й точкою відліку всього життєвого шляху. Його дитинство не було простим: змалку він зростав без батька, однак саме це загартувало в ньому силу характеру, самостійність і глибоке відчуття відповідальності. Він рано навчився покладатися на себе і завжди залишався надійною опорою для найдорожчої людини — матері.
Освіту здобував у школі №284, а згодом — у Державному економіко-технологічному університеті транспорту, який закінчив у 2012 році, отримавши інженерний фах. У цивільному житті працював на підприємствах «Укрзалізниці» та Київського метрополітену — у сферах, що потребують точності, витримки й відповідальності. Саме такими якостями він і вирізнявся.
24 лютого 2022 року Євген, не вагаючись ні хвилини, став до лав захисників України. Як доброволець, він одним із перших відгукнувся на поклик часу, а згодом підписав контракт і продовжив службу вже як професійний військовий. У складі 1 стрілецького батальйону 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького він пройшов складний і гідний бойовий шлях. Обіймаючи посаду головного сержанта — командира кулеметного відділення, молодший сержант із позивним «Скорпіон» був не просто воїном — він був опорою для своїх побратимів, людиною, якій довіряли життя.
Його бойові дороги пролягли через Харківський і Донецький напрямки — туди, де вирішувалася доля країни. Він воював мужньо, зосереджено і чесно, не шукаючи слави, але щодня доводячи свою відданість Україні.
9 січня 2024 року, поблизу села Міньківка на Бахмутському напрямку, під час виконання бойового завдання, життя Євгена обірвалося. Разом із побратимами він загинув від кулі ворожого снайпера. Це була мить, яка стала болем для рідних і побратимів, але водночас — вічністю для його подвигу.
Євген знайшов свій останній спочинок на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві — серед тих, хто віддав життя за свободу України.
За мужність і відданість  відзначений державними та відомчими нагородами:

• орденом «За мужність» III ступеня;
• медаллю «Честь. Слава. Держава»;
• нагрудним знаком «DEI GRATIA». 

Та за всіма цими званнями й відзнаками стоїть передусім Людина. Євген був щирим, відкритим і світлим. Він любив життя у всіх його проявах: подорожі, дороги, нові горизонти. Неодноразово піднімався на вершину Говерли, відкриваючи для себе силу гір і тишу висоти. Сам складав маршрути європейськими столицями, мріючи побачити світ і пізнати його глибше. Захоплювався велосипедом і автомобілями, вивчив англійську мову, цікавився програмуванням — завжди прагнув руху вперед, розвитку, нових знань.
У нього були прості й водночас великі мрії: подорожувати Україною, особливо її сходом, будувати мирне життя, створити сім’ю. Разом із коханою він планував весілля після перемоги — світле майбутнє, яке так і залишилося в планах.
Його життя обірвалося рано, але воно було наповнене змістом, гідністю і любов’ю до своєї країни.
Пам’ять про Євгена Царика — це пам’ять про силу, відданість і світло, яке не згасає.
Вічна слава Герою.