Туржанський Сергій Олександрович народився 22 грудня 1984 року в селищі Біла Криниця Житомирської області. Дитинство та юність провів у місті Південноукраїнськ Миколаївської області, де навчався у загальноосвітній школі №3. Після її закінчення здобув освіту в Південноукраїнському професійному ліцеї.

З ранніх років Сергій вирізнявся силою характеру, наполегливістю та активністю. Він захоплювався бойовими видами спорту, був фізично витривалим і дисциплінованим. Ці якості стали основою його подальшого життєвого шляху.

У цивільному житті працював на Південноукраїнській атомній електростанції у спецпідрозділі «Скорпіон». Там він здобув повагу колег як професіонал високого рівня — його портрет був розміщений на дошці пошани. За час служби отримав звання прапорщика, а також відзнаки: «Фахівець Спецназу 1 класу», «За зразкову службу 2 класу» та почесний краповий берет.

З 2015 року Сергій проживав у Києві разом із родиною — дружиною та дітьми.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він без вагань став на захист держави. 28 березня 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов військове навчання у Польщі, після чого у грудні 2022 року разом зі своїм підрозділом вирушив на один із найгарячіших напрямків фронту — Донеччину, в район Соледару та Бахмута.

Сергій служив командиром розвідувального відділення — командиром машини розвідувального взводу механізованого батальйону у складі військової частини А0222, Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького. За час служби зарекомендував себе як хоробрий воїн, відповідальний командир і вірний побратим.

Він брав участь у численних бойових операціях, вивозив із поля бою загиблих і поранених, працював оператором безпілотних літальних апаратів, завдаючи втрат ворогу. Завдяки його діям було знищено значну кількість ворожої техніки та живої сили. Побратими згадують його як людину, яка завжди підтримувала бойовий дух, навіть у найважчі моменти.

Під час служби Сергій неодноразово проявляв героїзм. Під час однієї з розвідувальних операцій він вивів свою групу із засідки без втрат. За це був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест».

Він сумлінно виконував бойові завдання, евакуйовував поранених і загиблих побратимів, працював оператором БПЛА, знищуючи ворожу техніку та живу силу. Його сміливість, гумор і внутрішня сила підтримували інших навіть у найскладніші моменти. Побратими стали для нього другою родиною, і він не уявляв, що може залишити їх на передовій.

13 січня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік села Веселе Донецької області Сергій загинув. Ворожий снаряд влучив у машину. Усвідомлюючи небезпеку для інших, він розвернув її у свій бік і прийняв удар на себе, врятувавши життя побратимів.

У нього залишилися дружина, син і донька. На момент загибелі батька дітям було лише 1 і 10 років.

За свою мужність і самопожертву Сергій Туржанський був нагороджений:

За особисту мужність, відвагу та самовідданість у боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України, сумлінне виконання військового обов’язку, високий професіоналізм під час виконання бойових завдань, а також за врятовані життя побратимів, Сергій Туржанський був відзначений державними та військовими нагородами:

• Орденом«За мужність» III ступеня (посмертно) (Указом Президента України №701/2024 від 14 жовтня 2024 року)
• Почесний нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест» (наказ від 24.03.2023 року)
• Нагрудним знаком військової частини А0222 ОПБр
  (посмертно)
• Званням «Почесний громадянин міста Південноукраїнськ» (посмертно)

Поховали Сергія Олександровича з військовими почестями на кладовищі «Сальків» у селі Проців Київської області.

На честь Туржанського Сергія Олександровича відкрито меморіальну дошку на будинку в Києві, де він проживав.

Сергій Туржанський назавжди залишиться в пам’яті як мужній воїн, відданий побратим, люблячий батько і чоловік — людина, яка без вагань стала на захист України і віддала за неї найдорожче — своє життя.