Максим народився третьою дитиною у сім’ї службовців 28 листопада 1981 року в м. Києві. Батько – Сухенко Володимир Данилович, спеціальність – фізик, мати – Сухенко (Воловчик) Ніна Степанівна, інженер-гідротехнік. Максим був єдиним братом для своїх трьох сестер: старших Марії та Олени, і молодшої – Надії. До першого класу пішов у 1987 році. В 1998 році закінчив середню загальноосвітню школу №138 м. Києва. Під впливом класного керівника – учителя хімії, після закінчення школи вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченко на хімічний факультет. В 2002 році перейшов на факультет інформатики і обчислювальної техніки в КПІ. Не закінчив.У 2000 році розпочав свою трудову діяльність на посаді техніка Центру інформатики Міністерства культури і мистецтв України. В подальшому працював на посадах інженера-програміста, заступником виконавчого директора з комп’ютерних систем, керівником служби технічної підтримки в різних структурах. У 2003 році одружився. У сім’ї народилося двоє дітей – донька Сухенко Марія (16.06.2004) та Сухенко Олена( 02.06.2006). З самого дитинства любив розбирати іграшки, ходив до гуртка літакобудування. Пізніше, в більш зрілому віці, його захоплення переросло у заняття страйкболом, якому він присвятив останні 10 років свого життя. Був удостоєний звання “Страйкболіст року”.З лютого по червень місяць 2014 року разом зі своєю сестрою Марією займався розробкою та пошиттям військової амуніції. Розробив індивідуальні жилети- підсумки, які наразі користуються великою популярністю серед  військових в зоні АТО. Після смерті Максима, Марія продовжила їхню спільну справу і назвала пізніше створений бренд військового одягу та амуніції на честь свого брата “Max SV”. У червні місяці 2014 року був на полігоні “Десна” де проходив військовий вишкіл. Максим звертався до батальйонів “Донбасс”, “Азов” та інших підрозділів, з проханням взяти його добровольцем, але його не брали, мотивуючи тим, що він не проходив військової служби в армії . Він дуже ображався і говорив, що стріляти вміє добре.7 липня 2014 року його взяли добровольцем у батальйон “Миротворець” кулеметником. Батальйон “Миротворець” був у м. Дзержинськ, м. Слов’янськ та в Іловайському ДЕПО. При виході із Іловайська, так званим “зеленим коридором”, 29 серпня 2014 року, був поранений у обидві ноги. Його побратими пораненого занесли до старої покинутої хати і залишили самого, так як був бій. Зайшовши через 15 хвилин до будівлі, його побратим побачив, що він у руках тримає гранату. Максим сказав, що я думав, що вже прийшли росіяни і хотів підірвати гранату. Після цього його перенесли до хати, де були всі поранені бійці. Він лежав дуже блідий, до нього підійшов Максим Юнкер і хотів забрати кулемет, так як подумав, що він уже мертвий. Максим відкрив очі і попросив, щоб його підтягнули до вікна і він буде стріляти. Зброю не випускав до останньої хвилини життя. Через декілька хвилин  помер через велику втрату крові, так як куля пройшла через пахову артерію.

Додатково:

• Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.