Степанов Артем Юрійович, Герой, якій віддав життя за Україну. Народився 03 січня 1988 року в Києві. Дитинство Артема проходило в двох районах Києва: на Троєщині, де жив з батьками, ходив до школи, вчився, ввечері грав у футбол з друзями. А канікули проводив з бабусею та дідусем на Русанівці, на березі Дніпра.  У шкільні роки навчався в гімназії “Києво- Могилянський колегіум”. В 2010 році здобув вищу освіту в Київському Національному Університеті Харчових Технологій. Став спеціалістом з обладнання переробних та харчових виробництв.

Згодом зацікавився IT-сферою. На своєму сайті про це він написав так: “Я розпочав вхід в IT в 2019 році. Першими курсами були QA, потім Java, але потім, коли познайомився з Frontend, зрозумів, це те, що мені потрібно. Мені подобається ця сфера. Цікаво вчитися новому, творити і бачити результат своєї роботи. Коли незрозумілий для багатьох код перетворюється в свого роду мистецтво.”

У подальшому професійному розвитку обрав напрям просування сайтів, зосередившись на їх пошуковій оптимізації (SEO). Артем був добрим, веселим і товариським, із загостреним почуттям справедливості. Він мав багато інтересів і хобі. Любив кататися на велосипеді та грати у футбол. Займався айкідо і боксом. У вихідні тренувався на відкритому майданчику в Гідропарку, займався силовими вправами. Захоплювався технікою, тюнінгом і ремонтом свого автомобіля, збирав комп’ютери. Мав пристрасть до інструментів— ретельно збирав колекцію, що допомагала втілювати технічні задуми.

Музика займала особливе місце в його житті. У вільний час він створював власні аудіотреки – це було ще одним способом виразити себе.

Шлях захисника розпочався з першого Майдану, коли він, разом з іншими студентами, долучився до протестів. Під час Революції Гідності стояв з іншими протестувальниками під водометами та світлошумовими гранатами на вулиці Банковій та Інститутській. Потім було АТО.

Повномасштабна війна почалася для нього з першого дня. 24 лютого 2022 року вирушив до військомату. «У інших – дружини, діти, я – піду», – сказав він тоді батькам. Був зарахований до складу 72 бригади імені Чорних Запорожців військової частини А2167 Збройних Сил України. Разом з побратимами захищав місто Київ, тримав позицію на правому фланзі лінії оборони між селами Мощун та Гутою- Межигірською Київської області.

13 березня 2022 року російські спецзагони переправилися через понтонну переправу на річці Ірпінь і прорвалися в тил позицій, де стояв Артем. Розпочався інтенсивний ближній бій, який тривав до вечора. З того бою Артем не вийшов. Довгих 2,5 роки Артем Степанов вважався зниклим безвісти. Це були пекельні роки пошуків Артема, єдиного сина мами та батька, єдиного онука дідуся. Роки очікування, надії і віри, що живий.

У вересні 2024 року Герой повернувся додому на щиті. ДНК-експертиза підтвердила, що  молодший сержант Артем Юрійович Степанов загинув 13 березня 2022 року. Він до останнього боровся, надаючи відсіч російському загарбнику, захищаючи Батьківщину. Похований у місті Києві на Лісовому кладовищі на Алеї Героїв.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, Указом Президента України молодший сержант Степанов Артем Юрійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).