Рєзніченко Андрій Олександрович народився 1 грудня 1987 року в селі Милове Херсонської області. Останні роки до повномасштабного вторгнення він проживав у Херсоні, де працював, будував плани на майбутнє та жив звичайним мирним життям. Війна змінила все: після початку російської агресії Андрій був змушений залишити рідний дім і переїхав до Києва як внутрішньо переміщена особа. Та попри вимушені зміни, він не залишився осторонь — коли Батьківщина покликала, без вагань добровільно став на її захист.

Службу проходив у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту. Андрій брав участь у боях за Бахмут, Вугледар, Вуглегірську ТЕС, Павлівку. Побратими знали його як мужнього, рішучого воїна, який завжди йшов уперед і залишався вірним присязі та своїм принципам.

28 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку, в районі села Терни, Андрій загинув внаслідок ворожого обстрілу. Він віддав своє життя, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, до останнього залишаючись вірним обов’язку та своїй країні.

За особисту мужність, стійкість і самовідданість, проявлені під час виконання бойових завдань у найгарячіших точках фронту був нагороджений:

• медаллю «За звитягу»,
• «Учасник бойових дій. Ветеран війни»
• нагрудним знаком «Україна або смерть»
• Відзнакою Президента України «За оборону України».

Похований Андрій Рєзніченко у Києві на Лісовому кладовищі, на Алеї Слави. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто віддав своє життя за Україну, за її майбутнє і свободу.