Півненко Віктор Сергійович народився 09.05.1989 року в місті Києві. Жив разом з мамою і старшою сестричкою. Після закінчення 9 класу  спеціалізованої  школи  № 14 імені С.Ф Грушевського Оболонського району міста Києва, вступив до КВНУТДВШ № 12 міста Києва, де навчався на слюсаря-ремонтника торгово холодильного обладнання. Після закінчення училища пішов працювати в телекомунікаційну компанію InfoTel, де робив все своє життя. Дуже любив свою роботу, постійно намагався вдосконалювати свої знання, незадовго до повномасштабного вторгнення вступив до Київського фахового коледжу зв’язку, здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти бакалавр, галузь знань “Електроніка та телекомунікації”, спеціальність “Телекомунікації  та радіотехніка”. Віктор мав кохану дружину і синочка. Він був розумним і кмітливим, мав “золоті руки”. Відповідальний, чесний, добрий, завжди простягав руку допомоги. Його любили та поважали. Завжди усміхнений, його посмішка закарбувалась у всіх в пам’яті. Щоб він не робив, завжди робив це з любов’ю, душею, а головне кваліфіковано. Був людиною з доброю душею, мав багато захоплень. Робив все можливе для своєї родини, не забуваючи про маму, сестричку і племінників. Мав багато мрій, мав плани на мирне майбутнє.

З початку повномасштабного вторгнення росії,  на територію України вступив до лав територіальної оборони Києва, на посаду стрільця до 129 батальйону, 112 окремої бригади, 7 роти, 3 взводу, захищав місто  Гостомель та місто Ірпінь. В червні 2022 року перебував в облозі біля населеного пункту Гірське, був поранений, лікувався. Після лікарні потрапив  у 252-й батальйон, 112 бригади, у взвод зв’язку механіком радіостанції інформаційно- телекомунікаційного вузла. Згодом був призначений на посаду командира відділення радіостанції  управління штабу батальйону взводу зв’язку. Був вірним військовій присязі, виконував різні доручення та ніколи не відступав від цілей. Завжди піклувався за побратимів, робив все можливе для захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України. Брав участь у захисті міст Бахмут, міста Ізюм, міста Часів Яр, міста Краматорськ. Мужньо та героїчно протистояв ворогам, захищаючи кожного громадянина України.

09.052023 року Віктору виповнилось 34 роки, а 16.05.2023 року під час виконання поставлених завдань  у місті Костянтинівка Донецької області він загинув від вибухового поранення. Для родини це найболючіша втрата.

Віктор був і назавжди залишиться усміхненим, веселим сином, братом, коханим чоловіком та найкращим татом в світі!

            Нагороджений:

• орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) Указом Президента України № 549  від 01.09.2023 року;
• хрестом “За заслуги” спілка Морських Піхотинців України. Наказ № 29/2023 від 22.05.2023 року;
• пам’ятною медаллю 112-ї бригади Сил територіальної оборони міста Києва Збройних сил України. Наказ № 277 від 20.05.2023 року.

Вічна пам’ять Героям України! Навіки Слава! Навіки шана!