Пилипенко Павло Миколайович народився 29 жовтня 1968 року в місті Києві. Навчався у середній школі №59 Голосіївського району міста Києва. У 1996 році закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, здобувши фах економіста. До початку повномасштабного вторгнення мав власний бізнес.

Павло Миколайович завжди був душею колективу, вирізнявся чудовим почуттям гумору, відповідальністю та щирим ставленням до людей. Він умів підтримати словом і ділом, дбав про тих, хто був поруч, і користувався заслуженою повагою серед друзів та побратимів.

24 лютого 2022 року Павло Пилипенко добровольцем став на захист України, вступивши до 204 батальйону 241 бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Згодом проходив службу у складі 251 батальйону 241 бригади ТрО ЗСУ, а також у батальйоні безпілотних ударних комплексів Nemesis. Із квітня 2025 року служив у роті ударних безпілотних авіаційних комплексів «СЕРАФИМИ» 104 бригади ТрО ЗСУ «Горинь».

Обіймав посаду майстра екіпажу безпілотного літального апарата та мав військове звання старшого сержанта.

У 2022–2023 роках брав участь у бойових діях на Бахмутському напрямку, де отримав поранення. У 2024 році виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.

25 липня 2025 року Павло Пилипенко загинув на Сумському напрямку поблизу села Чернацьке Шосткинського району Сумської області під час виконання бойового завдання. Ціною власного життя він урятував побратима.

За мужність, відданість військовому обов’язку та сумлінну службу був нагороджений:

• відзнакою командувача Сухопутних військ ЗСУ «За звитягу» (наказ №167 від 02.04.2023)
• медаллю «За оборону рідної держави» (наказ №128 від 01.03.2023)
• відзнакою Міністра оборони України «За поранення» (наказ №42 від 11.01.2024)
• відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «За сумлінну службу» (наказ №1021 від 14.07.2024).
• Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня відповідно до Указу Президента України №478/2026 від 03 червня 2026 року.

Для багатьох військовослужбовців Павло Миколайович став другим батьком, до якого зверталися за порадою та підтримкою. Його поважали за мудрість, людяність, надійність і готовність завжди прийти на допомогу.

Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища міста Києва.

Вічна  пам’ять Герою!