Пивоваров Сергій Віталійович народився місті Василькові Київської області та проживав там до 2 років після чого разом з мамою переїхав до Шевченківського району міста Києва. Навчався в загальноосвітній середній школі № 61.

Потім родина переїхала до Подільського району де наш відважний Герой навчався в середній загальноосвітній школі №142, яку згодом і закінчив. В дорослому житті отримав середню профільну вищу освіту. Працював підприємцем.

За свої 50 років не вистачить і вічності щоб розповісти про його досягнення, навички та вчинки які виділяли його серед більшості .

Мужній син, відповідальний старший брат, коханий чоловік, найкращий батько для трьох своїх дітей, та дуже молодий дідусь для своєї онучки.

Сергій завжди був людиною слова, чесним, справедливим, сильним, мужнім, неймовірно рішучим, таку характеристику йому дають всі рідні та знайомі.

Справжній чоловік, справжній друг, товариш який першим прийде на допомогу, в будь якій ситуації та при будь яких обставинах.

Він ніколи не міг бути осторонь від чужого горя .

Сергій людина, яка завжди протягне руку допомоги. В  2014 році коли війна  прийшла на нашу землю він одразу почав  допомагати хлопцям та став їх надійним тилом.  24 лютого 2022 року в перший ранок повномасштабного вторгнення він одним з перших  став на захист нашої держави, добровольцем відкинувши в мить усе: підприємницьку діяльність, особисті плани та свої мрії. Він пішов захищати свою землю та свою родину. Ще зранку цього дня перше що він сказав своїй старшій дочці це фразу: « Хто як не я? Хто як не такі самі чоловіки як я?». Вона згадує його очі в той день, там не було страху, там була повна впевненість в своїх силах та віра в краще

Талановитий сапер, який передав свої знання сотням хлопців, і міг і надалі навчати, але завжди казав одне :«Поки я тут навчаю там на нулі гинуть діти, я так не можу, моє місце там, я мушу».

Передавши  свої вміння та знання його вже очікував Донецький напрямок, це були важкі часи для родини, життя від дзвінка до дзвінка, історії про втрати, про перемоги та поразки.

Він був на своєму місці, його досвід рятував життя не один раз, його мужність та пильність оберігала його та побратимів, немов Ангел охоронець завжди був поруч. Зі слів побратимів усі дивувались його інтуїції та обачності, його вмінню швидко приймати рішення, йти до кінця.

Так було і за день до його загибелі, він розумів що не треба , він розумів що занадто вже гаряче але не зміг не піти, не зміг сидіти поки йдуть молоді хлопці. Зі слів доньки « Я пам’ятаю останнє повідомлення за пів години до смерті , воно завжди в мене перед очима». «Нас помітили, ми під обстрілом, відбились, я буду за зв’язку»…. І все, тепер мій янгол завжди поруч зі мною на звʼязку.

Загинув 08.09.2023 року в селі Кліщіївка Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Похований на Берковецькому кладовищі міста Києва.

• Нагороджений:
• орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Указом президента України від 4 грудня 2023 року, за номером 798 серія ОК 079968.