Народився та виріс  в місті Києві. Навчався у середній загальноосвітній школі № 72 міста Києва, де вперше проявилися його наполегливість, принциповість і щира допитливість до світу. Прагнучи творити корисне для своєї країни, Ігор вступив до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Отримавши фах інженера-електрика, він працював над реконструкцією гідроелектростанцій та іншої критичної інфраструктури. Його праця була дуже важливою — зміцнювати те, на чому тримається безпека держави.

У квітні 2024 року, коли війна вимагала найкращих синів, Ігор став до лав Збройних сил України. Закінчив Академію сухопутних військ, пройшов вишкіл у Німеччині, опановуючи військову науку так само відповідально, як колись інженерію.

Молодший лейтенант Ігор Володимирович служив у 153-й окремій механізованій бригаді, був командиром взводу 1-го механізованого взводу 9-ї роти. Виконував бойові завдання на Харківському та Донецькому напрямках, а згодом — на півдні, на Херсонському напрямку. На кожній ділянці фронту він стояв впевнено і гідно, залишаючись опорою для свого взводу й прикладом стійкості для побратимів.

23 лютого 2025 року, поблизу села Червоний Маяк Херсонської області, під час запеклих бойових дій на позиції «Еверест», Ігор віддав своє життя, захищаючи рідну землю. Ворожий FPV-дрон обірвав його земний шлях — але не зламав духу, який залишився у пам’яті тих, хто його знав і з ким він боровся поруч.

Ігор був не просто воїном. Він був людиною великої честі, тихої сили й світлого серця. Його ім’я залишиться в серцях рідних і побратимів, у пам’яті тих, кого він захищав, у вільному українському небі, яке він допоміг відстояти.

Вічна пам’ять Герою.
Слава Україні!

Похований на Алеї Слави міста Ірпінь.

           Нагороджений:

• орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).