Парійчук Олександр Володимирович народився 9 квітня 1988 року в селі Ломоносове Ніжньогірського району Автономної Республіки Крим. З дитинства був допитливим, енергійним і життєрадісним хлопцем, захоплювався футболом, годинами ганяв м’яч із друзями. Навчався в Желябівській середній загальноосвітній школі №1, де найбільше цікавився фізичним вихованням. Після закінчення школи проходив строкову службу в місті Києві. Відслуживши, залишився працювати в Міністерстві внутрішніх справ України, зокрема кілька років служив у Печерському управлінні міліції м. Києва.

Згодом у 2014 році, після окупації Криму російською федерацією, Олександра не полишала думка про службу в армії. Він завжди відчував відповідальність перед своєю країною, тож у 2016 році без вагань вступив до лав Збройних сил України, ставши добровольцем батальйону спеціального призначення «Донбас». Виконуючи бойові завдання з честю, він не лише здобув цінний військовий досвід, а й загартував характер.

Олександр був відданий своїй родині, найбільше щастя знаходив у спілкуванні з рідними. При кожній можливості приїздив до них у Київ, цінуючи кожну хвилину, проведену разом.

Життя лише набирало обертів, та у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення. Олександр разом із побратимами зустрів війну в Донецькій області, продовжуючи боронити Україну. У вересні 2022 року був переведений до 54-ї окремої механізованої бригади на посаду водія відділення зв’язку взводу управління мінометної батареї механізованого батальйону. Він був справжнім воїном — мудрим, мужнім і хоробрим. Ніколи не йшов позаду, а завжди був попереду.

13 січня 2023 року в районі міста Сіверськ Донецької області під час ворожого ракетного обстрілу командно-спостережного пункту Олександр Парійчук загинув. Його позивний — «Париж».

Олександр — герой. Його відданість рідній землі назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав. Його шлях був сповнений доброти, відваги та любові до Батьківщини. Друзі та рідні вчаться жити без нього, але пам’ять про Олександра житиме вічно, як і його внесок у боротьбу за Україну.

У Олександра залишилися тітка Тетяна, дядько Петро, брат Михайло, сестра Аліна та дівчина Ірина.

Вічна пам’ять та слава Герою!

         Нагороджений:

• орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Указом Президента України 16 жовтня 2024 року№ 702.