Олег Миколайович Бакуменко народився 14.08.1967 р. у місті Сміла Черкаської області, з дитинства гарно навчався, займався спортом, любив музику, чудово грав на гітарі, любив співати, завжди мав багато друзів. Здобув вищу освіту юриста  в Національному Авіаційному Університеті. Понад 25 років проживав та працював в Києві, мав власну справу.

Після смерті батька, взяв маму під свою опіку і понад 20 років піклувався і допомагав, при першій нагоді летів в рідне місто Смілу провідати маму Віру. Олег чудовий брат, люблячий тато донечки  Насті. Олег гарний господар і турботливий чоловік, любив дарувати квіти та головним принципом було: купувати їх в стареньких бабусь. Він дуже поважав і шкодував літніх людей.

Тонка творча благородна душа в поєднанні з добрим серцем, легким почуттям гумору, чоловічими принципами  та чудовою фізичною формою, – це про Олега, він  завжди виділявся і надихав своїм прикладом. Щороку на Водохреще Олег пірнав в крижану воду з вірою, що Господь благословить наступний рік, дасть сили і натхнення.

Мрії та плани: побудувати будинок, поїхати в Португалію до океану, подорожувати,  няньчити онуків, вивчити і зіграти  більше українських пісень і мелодій, розглядав подальшу службу інструктором, адже багато чому навчився під час війни,  мріяв прожити довге і щасливе життя як мінімум до 85 років.

Особливі слова: Казав мамі, як тільки заходив до хати:”Мамусік, тебе ніхто не ображає?” Казав дружині: «Будеш мене водити в школу на відкриті уроки, а я буду розповідати дітям, через що пройшов на війні. Нам ніколи не буде соромно, інакше я б не зміг, ми б не змогли. Кохана, нічого не бійся.»

Олег Миколайович Бакуменко  на початку повномасштабного вторгнення в свої 55 років  записався до Територіальної оборони  міста Києва, ніс службу у Військовій частині А4440. За час служби виріс з солдата до офіцера, в 2023 році пройшов навчання в Академії в Прибалтиці, чотири місяці вчився штурмовим діям, орієнтуванню і виживанню в морозних засніжених лісах. Молоді хлопці не витримували, били в горн, а Олег в свої 55 років зміг, він витримав, гідно пройшов навчання з відзнакою  і  вкотре заслужив повагу серед побратимів. Справжній лев,-так про нього говорять побратими.

Олег Бакуменко(позивний GARCIA) приймав участь в обороні Києва,  у звільненні Бучі та Ірпеня,  захищав  Батьківщину  в Слав’янську та на Покровському напрямку Донецької області. З травня 2024 року Олега разом з побратимами  відкомандирували до бойового підрозділу 207 батальону 241 бригади на Покровський напрямок. Сильним випробуванням було для нього те, що його від’єднали від побратимів з якими відрядили та Олег зміг за лічені дні побрататися з новими бійцями механізованого взводу, командиром якого його призначили.

Він переживав за кожного свого бійця, якого відправляв на позиції, добивався евакуації поранених, належних статусів і підтримки для хлопців. «Сама головна нагорода -це щоб всі мої бійці повернулись до своїх родин здоровими і неушкодженими.»

Загинув під час виконання бойового завдання на  не підготовлених позиціях в посадці за 300 метрів від ворога, під мінометним вогнем, скидами з дронів, артилерійським обстрілом.

Похований на Алея Слави Берковецького кладовища в місті Києві.

          Нагороджений:

• нагрудним знаком “Ветеран війни”;
• нагрудним знаком Сил ТРО “За мужність та самовідданість”,
• нагрудним знаком “За зразкову службу”,
• нагрудним знаком “Учасник бойових дій”