Могильний Владислав Васильович  народився 7 червня 1971 року в місті Києві. З дитинства він вирізнявся наполегливістю, відповідальністю та щирістю. Навчався у загальноосвітній школі № 70, активно займався спортом — боксом та греблею на байдарках, що формувало силу характеру, витримку та цілеспрямованість. Владислав був товариською, відкритою людиною, душею компанії та вірним другом. Його дружба завжди була справжньою, перевіреною часом та життєвими випробуваннями.

Після школи Владислав здобув професію електрика у професійно-технічному училищі.З 1989 по 1991 роки проходив службу в Збройних Силах.

 Повернувшись до цивільного життя, він працював за фахом, створював надійний тил для своєї родини та завжди залишався опорою для батьків. У 1996 році він зустрів майбутню дружину Людмилу, а в 2003 році у подружжя народилася донька Яна. Сім’я була для Владислава сенсом життя: він із захопленням ділився з рідними любов’ю до природи, риболовлі та походів, створюючи атмосферу тепла, затишку та справжнього родинного щастя.

Вранці 24 лютого 2022 року Владислав пішов до військомату та без вагань став на захист рідної країни. Приєднався до територіальної оборони Києва, а згодом воював на Донеччині, проходячи через найгарячіші точки бойових дій: Часів Яр, Бахмут, Курахове. Як водій мінометного взводу мінометної батареї 207 батальйону 241 бригади ТРО ЗСУ, він проявив рідкісну мужність, самопожертву та відданість побратимам.

«Вольт» ніколи не ховався за спинами інших. Для нього честь, обов’язок і військове братерство були не просто словами, а життєвими принципами. Хоча мав законні підстави залишитися в тилу через стан здоров’я, Владислав свідомо обрав шлях мужності, залишаючись поруч із товаришами навіть у найскладніші моменти. Разом з ними виходив на бойові завдання, тримав оборону, підтримував моральний дух підрозділу. Його рішучість, витримка та глибоке відчуття відповідальності за інших викликали щиру повагу та захоплення.

28 червня 2025 року Владислав загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Пологівського району Запорізької області. Побратими згадували: «Завдяки Вашому сину ми всі залишилися живі. Він перший відчув на собі небезпеку, узяв ворожий удар на себе, врятувавши нам життя».

Владислав Могильний був нагороджений:

• медаллю «Честь. Слава. Держава»розпорядженням київського міського голови
• відзнакою 207 ОБ ТрО,
• відзнакою міністра оборони України «За поранення»
• Подякою командування мінометної батареї військової частини
• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Він залишився в пам’яті побратимів і рідних як справжній воїн, надійний друг, люблячий син, чоловік і батько. Його життя та подвиг назавжди залишаться прикладом відданості, честі та мужності для майбутніх поколінь.

Похований Могильний Владислав Васильович на Міському кладовищі міста Київ.

Вічна та світла пам’ять Герою!