Народився 25 жовтня 1966 року в селі Большанівка Омської області. Дитинство та юність його пройшли в Україні, яка з часом стала для нього не просто місцем проживання, а справжньою Батьківщиною. У Києві  здобув фах слюсаря-сантехніка та більшу частину життя працював за спеціальністю. Вирізнявся професійністю, надійністю й сумлінним ставленням до роботи. Умів працювати з людьми та цінував людську гідність, тому користувався повагою колег і знайомих. Був одружений, разом із дружиною виховав двох доньок, яким завжди намагався бути опорою і прикладом. Останні роки працював у Київському зоопарку.

Попри зайнятість  прагнув до саморозвитку. У п’ятдесят років захопився карате і віддано займався спортом, доводячи, що сила духу не має вікових меж. Його наполегливість і любов до життя надихали оточення — як молодь, так і ровесників. В особистому житті він був добрим, чесним, справедливим, завжди готовим підтримати та допомогти.

Влітку 2024 року, коли країна переживала найважчі випробування,  прийняв рішення стати на захист України. Вступив до лав Збройних Сил України. Виконував обов’язки солдата-стрільця 2-го відділення охорони взводу забезпечення боєприпасами БМЗ військової частини А4948 Сухопутних військ Збройних Сил України. Служив відповідально й віддано, завоювавши повагу побратимів. Згодом був прикомандирований до 72 окремої механізованої бригади.

Бойові завдання виконував на Покровському напрямку, де тривають одні з найважчих бойових дій. 26 вересня 2024 року у селі Єлизаветівка Покровського району Донецької області, під час оборони та відбиття штурмових дій противника, загинув, отримавши травми, несумісні з життям.

Похований  на Берковецькому кладовищі у Києві.

Світла пам’ять про Мазанка Ігоря Павловича назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів та побратимів. Його згадуватимуть як люблячого батька, відданого чоловіка, працьовитого майстра, щирого товариша і сміливого воїна, який, не вагаючись, віддав своє життя за Україну, її свободу і майбутнє.