Олексій Володимирович Лотоцький народився 26 вересня 1979 року в Києві в родині інженерів. Атмосфера любові, турботи та зацікавленості світом, у якій він зростав, змалку сформувала його як людину творчого мислення й золотих рук.

Іще в дитинстві Олексій проявляв неабияку майстерність: випалював по дереву, давав друге життя старим речам, перетворюючи їх на корисні й красиві вироби, ремонтував взуття. Згодом його захоплення ковальством стало визначальним — він знайшов у цьому справжнє покликання.

У 19 років його життя різко змінилося через важку травму — перелом хребта. Проте навіть це випробування не зламало його. Після тривалого відновлення Олексій повернувся до активного життя, закінчив Київський політехнічний інститут і продовжив розвивати свої навички.

Він майстрував велосипеди, згодом — мотоцикли, створив власну справу з обслуговування техніки та став одним із найкращих у своїй галузі. Його майстерня була не просто місцем роботи — це був простір дружби, підтримки, гумору та натхнення. Вдома на нього чекали дружина та маленька донька, які були для нього головним сенсом життя.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Олексій без вагань став допомагати іншим. Він ділився необхідними матеріалами, ремонтував техніку, допомагав із гуманітарною допомогою, рятував покинутих тварин і завжди знаходив сили підтримати тих, хто цього потребував.

У липні 2022 року Олексій приєднався до лав Збройних Сил України, ставши військовослужбовцем 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Він обіймав посаду старшого сержанта, командира взводу спеціальних робіт ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону.

Його професіоналізм і самовідданість були безцінними: він ремонтував техніку, допомагав побратимам і завжди залишався людиною великого серця. Він не ділив людей за званнями й завжди вважав, що може зробити більше.

8 листопада 2024 року Олексій Лотоцький загинув внаслідок ворожого ракетного удару. У свій останній день він, як і завжди, думав не про себе — після обстрілу кинувся рятувати поранених побратимів. Ворог завдав повторного удару по тій самій позиції, який став для нього фатальним.

Після його загибелі залишилася велика порожнеча — у серцях доньки, дружини, батьків, рідних, друзів і всіх, хто знав його особисто.

Його поховано на Лісовому кладовищі в Києві.

За свою мужність і відданість Україні Олексій Лотоцький був посмертно нагороджений:

• орденом «За мужність» III ступеня
• медаллю «Меморіальний хрест».

Олексій був не просто майстром техніки — він був майстром життя, людиною, яка творила добро щодня.

Кажуть, добрі майстри не зникають — вони просто міняють майстерню. Тепер Олексій лагодить небесні колісниці. Так само натхненно, світло і з любов’ю, як за життя. Для нас. І заради нас.

Вічна та Світла пам’ять Герою!