Кушнарьов Олександр Володимирович народився 19.11.1974 року в місті, яке перше зустрічає сонце в Україні – Луганську.

У 1982 році пішов у перший клас ЗСШ № 17. З 1988 року навчався у математичному класі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ларисою.

У 1992 році після закінчення школи вступив до Східноукраїнського державного університету на спеціальність «Комп’ютеризовані інтегровані системи і робототехніка». У 1998 році закінчив його, здобувши кваліфікацію інженера-системотехніка.

Після отримання диплому бакалавру працював в райвиконкомі спеціалістом з програмного забезпечення. У 2002 році отримав диплом магістра за спеціальністю «Державна служба».

З 2002 працював у приватній фірмі програмістом.

Одружився в 1997 році. Дружина – Кушнарьова Лариса Володимирівна, народилася у 1975 році, працювала в КЗСЗШ № 17 вчителем і заступником директора з НВР до 2014 року.

Діти: донька Ольга (1998 р.н.) та син Олексій (2002 р. н.)

У 2014 році сказавши фразу «ми народилися в Україні – ми  будемо жити в Україні», Олександр виїхав з родиною з рідного міста через російську агресію на сході до Києва, де  з родиною почав нове життя з чистого аркуша.

Працював у ТОВ «Трансхімтрейд» заступником начальника відділу (програміст).

Робота, родина, виховання дітей, подорожі.

Київ став другою домівкою: зачаровував, надихав, дарував нові сенси і горизонти.

Олександр любив прогулюватися з родиною улюбленими вуличками кожні вихідні.

Одне з особливих для нього місць – пам’ятник військовим льотчикам. З дитинства запали в душу слова Маестро з фільму «В бій йдуть одні старики»: «Сьогодні ми над моєю Україною билися <…> а повітря – інше, а небо – інше, а небо – голубіше, а земля – зеленіша».  З тих слів у хлоп’ячому серці зародилася палка любов до рідного краю.

Олександр захоплювався творчістю Леоніда Бикова й тому взяв позивний «Сват» на честь його персонажа з іншого фільму – «Ати-бати йшли солдати».

З 2015 року родина Кушнарьових підтримувала військових волонтерів. А 23 серпня 2023 Олександр сам вирішив долучитися до лав ЗСУ, щоб стати на захист своєї Батьківщини. Проходив навчання і в Україні, і в Німеччині.

Сашко обожнював запашну заварну каву і  мав маленький ритуал зранку: декілька хвилин насолодитися еспресо перед початком робочого дня. Навіть перебуваючи на Донбасі, він, за можливості,   продовжував цю традицію, діставши від побратимів підпільне прізвисько «Гурман».

В березні 2024 року був перекинутий на Покровський напрямок (прикомандирований до 79аемб).

Був вірний присязі та мужньо виконував військовий обов’язок.

Олександр загинув 31.03.2024 року під час виконання бойового завдання в селищі Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Його світла посмішка, чудове почуття гумору і жага до життя назавжди залишаться в пам’яті його близьких.

Похований 28 листопада 2024року в Києві на Міському кладовищі на Алеї Слави (Берковці).

Школа, навчання, весільний альбом.

Донька, син, другий диплом.

Жарти, робота, нарешті майно!

Війна… переїзд, Київ, чуже житло…

Білий аркуш, нове життя:

Освіта, здоров’я, подорож світом!

Спільний напрямок – щаслива сім’я!

Клята війна…ти став солдатом.

Безвісти зниклий… Пошук… Надія…

Фото з обличчями змучених людей…

Дзвінок: збіг ДНК… і згасла мрія…

БІЛЬ… Заплакані очі мої й дітей…

Я давно не писала тобі віршів.

Ти був поруч щомиті, щотижня.

Ти мій Всесвіт серед вітрів,

І любов наша – вічна святиня!

Я була щаслива поруч з тобою…

Дякую, мій Коханий, за ці роки…

Ми тримаємося:

• Плюс.
• Плюс…

Спи спокійно

(28.11.24  00:00)