Станіслав народився в Києві. Єдиний син у родині. Закінчив лінгвістичну гімназію № 109 імені Т.Г. Шевченка. Після школи, коли багато однокласників поїхати навчатись за кордон, Стас відмовився і сказав, що хоче будувати своє життя тут. Вступив на бюджет в Київський державний університет імені Т.Г., Шевченка на факультет соціології, отримав ступінь бакалавра, а згодом і магістра.

Інтелектуал, мав багато талантів: знався на світовій історії, музиці, кінематографі, співав та грав на гітарі, мав схильність до мов.
Захоплювався подорожами, любив будь-які активності – туризм, походи, альпінізм, велосипед, байдарки, лижі. Цікавився медициною, закінчив курси Червоного хреста у Києві, у своєму підрозділі був парамедиком, рятував життя та здоров’я воїнів. Веселий, добрий, чуйний хлопець, надійний товариш, людина, здатна брати на себе відповідальність, з якою можна впевнено іти у розвідку.

Більш за все любив свою сім’ю та Батьківщину. Мріяв про потужну та незалежну Україну, бачив її красу та потенціал, дуже любив своє рідне місто Київ. Щиро вірив у свою справу та Україну.

У нього завжди була позиція, що кожний чоловік має віддати борг Батьківщині, тому через рік після закінчення ВИШу, у 2020 році підписав контракт з ОЗСП Азов на три роки і поїхав служити в Маріуполь.

Повномасштабна війна застала Станіслава на бойових позиціях на околиці Маріуполя.

За свідченнями побратимів був безтрашним у бою. До самої своєї загибелі боронив  оточене місто. За декілька днів до загибелі був поранений, але не лишив позиції. За підтвердженими даними врятував життя мінімум шістьом воїнам.

15.04.2022 всім силам оборони необхідно було терміново прориватись на лівий берег на Азовсталь. В цьому прориві на Азовсталь Станіслав, як парамедик, був в останній групі прикриття, в ній були добровольці. Ця група допомагала воїнам переправлятись на Азовсталь на плоту. Загинув під час артилерійського обстрілу.

Нагороджений:

• Ордер «За мужність» ІІІ ступеню, (посмертно);
• Медаль «Честь. Слава. Держава» (посмертно).