Ігор народився в родині лікарів 8 липня 1965 року в місті Києві. Трохи з годом, переїхав жити разом з батьками в Черкаську область в місто Корсунь-Шевченківський, де навчався в середній школі № 4 (нині – гімназія). Його вчителька розповідала, що «Ігор був настільки світлою людиною, що у школі в нього не було жодного недоброзичливця».

Після закінчення школи став курсантом Дніпропетровського вищого зенітного ракетного командного училища протиповітряної оборони. Закінчив його та деякий час служив у лавах радянської армії, але з годом, спільно з дядьком відкрив власну справу у авто-електронному напрямку.

Жив у Києві, мав дружину і двох синів. Працював, будував плани на майбутнє…

Він був завжди сильний  духом, сміливий та надзвичайно  добрий, з чистою душею та відкритим серцем, завжди готовий  прийти на  допомогу усім хто цього потребував.

На другий день після повномасштабного вторгнення рф в Україну, 25 лютого 2022 року, Ігор Коваль став добровольцем до лав захисників міста Києва. Був командиром 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 243 окремого батальйону 241 окремої бригади сил територіальної оборони Збройних сил України ВЧ 4247.

З початку війни захищав Київський напрямок, а після звільнення Київщини та після проходження учбової підготовки, був разом з ротою передислокований під місто Бахмут  Донецької області.

11 листопада 2022 року, виконуючи завдання командування ЗСУ, після авіаційного нальоту загинув біля села Кліщіївка Донецької області

Ігор Коваль любив родину, друзів, Україну.

1 листопада 2022 року на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук він написав: «Дорогі мої друзі та шановні незнайомі, але небайдужі люди!  Сьогодні я служу  вам – моєму найулюбленішому Українському Народові!!! І, дідько мене забери, ви собі не уявляєте, як саме це мене наповнює силами зсередини, мотивує, бадьорить, надає наснаги, оптимізму та впевненості! Дякую всім вам!»  11 листопада 2022 року під містом Бахмутом в селі Кліщіївка Донецької області  старший лейтенант Ігор Коваль загинув.

            Нагороджений:

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
• орденом “За мужність” ІІ ступеня

Вірш написаний Аллою Рудь :

11.11.2023 року, присвячений річниці загибелі Ігоря Коваль:

– Я – офіцер. По іншому не можу.

І посміхнувся, як завжди, відверто…

Він розумів – назад нема дороги…

Але пішов… за нас… назустріч смерті…

Його душа, така  проста і щира,

Горіла чистою і світлою любов’ю…

Він так хотів обняти Україну…

Але… але прикрив її собою…

Вже рік злетів, як мить зліта в минуле,

Але та мить – нам вічністю здається…

Ще ніби вчора рідний голос чули…

Ще очі бачать те,  як він сміється…

Ще рук тепло в долонях відчуваєм…

Ще його постать бачиться усюди…

Але вже рік… між нас його немає…

Вже цілий рік… на серці біль і туга…

Він наша гордість, хоч нестерпним болем

Прямо у грудях серце розриває…

Він із священних Господа чертогів

Душею Україну обіймає….

Він прокладав нам шлях у перемогу…

І на вівтар життя своє поклавши:

– Я офіцер.  По іншому не можу.

Героєм став для поколінь назавжди..

Похований на Алеї Героїв на Берковецькому  кладовищі міста Києва.