Ігор Ігорович Климович народився 13 червня 1991 року в селі Грабовець Стрийського району Львівської області. Його життєвий шлях поєднав у собі глибоку любов до історії, мистецтва та самовіддану службу Україні.

У 2008 році Ігор закінчив місцеву школу-гімназію імені Маркіяна Шашкевича. Продовжив освіту в Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника в Івано-Франківську, який завершив у 2013 році.

Після здобуття вищої освіти розпочав професійний шлях у сфері туризму: у 2013–2015 роках працював туроператором у туристичному агентстві “Наталі” в місті Стрий. У 2015 році перебував у Литві, де працював у Центрі традиційних ремесел — громадській установі “Художнє різьблення” (Tradicinių amatų centras – VšĮ MENINĖ DROŽYBA) у місті Прєнай Каунаського повіту.

З 2016 року Ігор проживав у Києві, де працював у сфері кіновиробництва як асистент художника з костюмів. Паралельно активно займався творчістю та науково-дослідницькою діяльністю.

Ігор Климович був багатогранною особистістю: історичний реконструктор, краєзнавець, поет і фотограф. З 2008 року він був учасником клубу історичної реконструкції “Чорна Галич” у Львові. У 2015 році став співзасновником літературно-дискусійного проєкту “Дух Нації”. У 2016 році заснував клуб живої історії “Застава” у Стрию.

У 2020–2021 роках Ігор став автором і співавтором двох публікацій у збірці наукових праць “Пліснеські старожитності”. Був постійним учасником історико-культурного фестивалю “ТуСтань”. У 2021 році став першим українцем — учасником міжнародної асоціації експериментальної археології EXARC. Того ж року здобув приз глядацьких симпатій у конкурсі “Мандрівник-фотограф року”.

У 2022 році Ігор провів свою першу фотовиставку “Дороги і долі” у Києві — чорно-білий фоторепортаж зі звільненої Чернігівщини. У 2025 році в рідному Стрию презентував другу виставку “Людина і війна”, яка складалася з 48 чорно-білих світлин, зроблених на плівку безпосередньо на фронті.

З початком повномасштабної війни Ігор став на захист України. 12 грудня 2022 року він добровільно вступив до лав 3-ї окремої штурмової бригади (військова частина А4638). Розпочав службу солдатом, згодом обіймав посаду начальника складу взводу забезпечення групи матеріального забезпечення у званні молодшого сержанта.

4 грудня 2024 року підписав контракт і отримав звання молодшого лейтенанта. Обіймав посаду офіцера групи гуманітарної підготовки та інформаційного забезпечення відділення психологічної підтримки персоналу.

Брав участь у бойових діях на різних напрямках: у Донецькій області (Краматорський район, Костянтинівська міська територіальна громада; Покровський район, Очеретинська селищна територіальна громада), а також у Харківській області (Ізюмський район, Борівська селищна територіальна громада).

30 липня 2025 року Ігор Климович загинув поблизу Новосергіївки Ізюмського району Харківської області під час виконання бойового завдання. Причиною стала атака ударного безпілотного літального апарата типу FPV противника.

Похований 9 серпня 2025 року в Києві на міському кладовищі Берковець.

За службу та відданість державі Ігор Климович був нагороджений:

• відзнакою Міністерства оборони України “Захиснику України” (23.02.2024, наказ №261),
• відзнакою Міністерства оборони України “Золотий Тризуб” (04.10.2024, наказ №1839),
• медаллю “Хрест Свободи” Православної Церкви України (03.12.2024, наказ №5254),
• відзнакою командира 3-ї ОШБр “За заслуги” (13.03.2025, наказ №1517),
• орденом Данила Галицького (посмертно, 21.10.2026, наказ №422).

Після його загибелі було організовано дві посмертні фотовиставки під назвою “Вічність у миті” — в Ужгородському замку та у виставковій залі у Львові.

Ігор Климович залишив по собі не лише військову історію служіння, а й глибокий культурний спадок. Його життя — це приклад поєднання творчості, інтелекту і відданості своїй країні.