Народився 20 вересня 1970 року в місті Києві. Жив і виростав у районі Лук’янівки, поруч зі школою №70, де у 1977 році пішов до першого класу. Дитинство  пройшло серед рідних вулиць, друзів-однокласників і теплої родинної атмосфери. Після школи вступив до Професійно технічного училища №10 при Київському судноремонтному заводі за спеціальністю електрик. Пройшов строкову військову службу, після чого працював на заводі електриком з освітлення корпусів кораблів. Саме там зустрів своє кохання — Наташу, з якою вони прожили разом 30 років і виховали сина.

До мобілізації працював продавцем у продовольчій мережі «Лоток», де здобув щирих друзів і колективну підтримку. Його праця приносила йому задоволення.

22 травня 2024 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Маючи досвід служби, призначений командиром стрілецького відділення військової частини А4948 Сухопутних військ Збройних Сил України. Брав участь в бойових діях у Курській області, на Сумщині та Донеччині.

Загинув 13 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Крутий Яр Покровського району Донецької області внаслідок вибухової травми. Похований на Алеї пам’яті Захисників України в Державному історико-меморіальному Лук’янівському заповіднику в Києві — на тій самій землі, де народився і виріс.

В приміщенні київської школи №70 встановлено меморіальну дошку на його честь.

Вічна пам’ять Герою!

Тобі навіки п’ятдесят три роки,

так мало – ти хотів пожити ще.

Хотів побути сином, батьком, другом,

З дружиною гуляти під дощем.

Хотів ти жити і життю радіти,

хотів з онуком гратися м’ячем.

Ти мріяв про садочок свій, про свої квіти,

Хотів поїхати в мандрівку, але вибрав бути ти БІЙЦЕМ.

Ти вирішив, що зараз це найголовніше-

країну рятувати від орди,

що нашій армій потрібна допомога,

тому сказав дружині вдома – «Треба йти».

Ми сильно любимо тебе за твою стійкість,

за силу духу, за патріотизм,

В серцях у нас ти будеш жити вічно,

Безмежно вдячні за твій ГЕРОЇЗМ

Вірш написала дружина Олександра – Кваша Наташа.