Зорін Руслан Валерійович народився 27 вересня 1983 року в місті Києві. У столиці минули його дитинство й юність, тут він закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», обравши шлях інтелектуальної праці — працював у сфері інформаційних технологій. Та за спокійною професією стояв характер воїна.

Під час Революція Гідності він не залишився осторонь. Коли ж у 2015–2016 роках війна на сході України вимагала рішучих дій, Руслан приєднався до розвідувально-мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Луганщина — Попасна, Новозванівка, Статне — стали для нього не просто географічними назвами, а сторінками особистої мужності й побратимства.

24 лютого 2022 року він пішки вирушив до Ірпеня — назустріч бою, назустріч своїм. Разом із двадцятьма двома побратимами став тим щитом, що зупинив ворожі танки на підступах до столиці. Ірпінь, Буча, Гостомель — ці міста стали рубежем, за яким стояв Київ і вся країна.

Після звільнення Київщини Руслан продовжив боротьбу у складі Головне управління розвідки Міністерства оборони України — у підрозділі, відомому як «Шаманбат». Запорізький напрямок, Сєвєродонецьк — нові фронтові дороги, нові випробування, незмінна відданість.

Загинув 17 січня 2023 року в місті Бахмут Донецької області — одному з найгарячіших символів незламності України.

Він ішов туди, де було найважче. Жив так, як веліло сумління. І залишив по собі пам’ять — про гідність, силу й любов до Батьківщини.

Світла пам’ять Герою!

          Нагороджений:

•  нагрудний «Знак пошани» Міністерства оборони України;
• відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Почесна відзнака»;
• заохочувальна відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України – медаль «За бойові заслуги» ( посмертно)
• медаллю “За оборону Коцюбинського”