Народився  Олександр в селі Вороньків Бориспільського району Київської області в сім’ї водія. Мама рано пішла з життя, коли Саші ще не виповнився один рік. Вихованням старшої сестри Наталії та Саші здебільшого займались бабуся та тітка, які привили любов і навчили жити по щирості. Саша ріс самостійним, добрим, розумним, життєрадісним, товариським хлопчиком. У 1988 році пішов до І класу Вороньківської школи, а в 1999 році закінчив навчання. Мав хист до творчості, виявляв інтерес до навчання. З 1999 – 2000 роки – навчався в Київському професійному училищі №28 м. Києва за спеціальністю плиточник, маляр, штукатур. З юних років почав працювати. З 2005 – 2009 роки працював на ТОВ «Союз-Віктан Трейд» менеджером з продажу. З 2012 – 2017 роки працював молодшим інспектором відділу нагляду та безпеки Державної установи «Бориспільської виправної колонії №119». Захоплювався вирізкою по дереву, будівництвом, мав хист по дизайну інтер’єру, любив готувати. Саша був добрим, турботливим, співчутливим, уважним, коханим чоловіком, найкращим сім’янином, вдячним сином, любимим братом, добрим, надійним товаришем, котрий завжди готовий прийти на допомогу,  сміливим, оптимістичним, мужнім, відважним, вірним, комунікабельним, вимогливим до себе, терплячим, рішучим, мудрим чоловіком, оскільки вмів знаходити баланс між силою та справедливістю. З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ Олександр організував та долучився до територіальної оборони села Морівськ Деснянської громади Чернігівської області. Також займався волонтерськими обов’язками: розвозив продукти харчування у села Чернігівської області, які були відрізані від логістики. Надавав прихисток українським військовим, а також сам був готовим стати на захист України.

Був мобілізований у квітні 2022 року. Шлях захисника розпочався в ТРО кордонів Сумщини в 31 окремому стрілецькому батальйоні – старшим стрільцем військової частини А4013. З травня 2023 року був переведений до 118 ОМБР військової частини А4712 – гранатометником. На кожному з напрямів бойових дій, завжди без вагань виконував поставлені бойові завдання, ніколи не відмовлявся та був рішучим, у складних ситуаціях був одним з перших у вирішенні та допомозі. Йшов на ризик, підставляючи плече допомоги та оберігав побратимів, турбуючись про них. Олександр був справжнім воїном, зразком незламності і мужності духу, мав повагу та авторитет серед побратимів. Ніколи не скаржився, що мав виснаження, втому, страх, а навпаки підтримував та надихав побратимів на однозначну перемогу України над ворогом. Брав участь у бойових діях в районі Токмака Запорізької області, також брав участь у визволенні населеного пункту Роботиного Запорізької області, проявивши надлюдську стійкість та героїзм. 27 липня 2023 року трагічно обірвалося життя мужнього воїна, незламного патріота, вірного сина України від бойових дій ворога – отримав травми несумісні з життям. Дев’ять місяців вважався зниклим безвісті, опізнаний по ДНК експертизі. У вічній скорботі: дружина, батьки, сестри, брат,  хрещеник, племінники, друзі та побратими.

Похований Олександр на кладовищі села Вороньків Бориспільського району Київської області.