Заболотній Роман Анатолійович народився 04 грудня 1994 року в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області. Дитинство та юність провів у селі Катюжанка, де проживав до 17 років, згодом у Києві.

Навчався у Катюжанській спеціалізованій школі І–ІІІ ступенів. У 2009–2012 роках здобував освіту в Промислово-економічному коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю «Бухгалтерський облік». У 2012–2016 роках продовжив навчання у цьому ж коледжі за спеціальністю «Економіка підприємства».

У цивільному житті Роман працював директором магазину ТОВ «Ай Он». Захоплювався футболом, грав за ФК «Старт» (Катюжанка), а на виїзні товариські матчі їздив як фотограф. Віддавав перевагу активному відпочинку.

Роман був відповідальним, щирим і добрим, надійним та турботливим. Він був люблячим батьком, цілеспрямованим, витривалим, справедливим, з почуттям гумору. Завжди підтримував інших і не залишав у складних ситуаціях. Останні місяці служби почав писати вірші, один із яких став символом його внутрішньої сили та любові.

На захист України Роман Заболотній став добровольцем. Проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині А4788 з 22 червня 2024 року по 07 липня 2025 року. Обіймав посаду оператора 2 відділення взводу протитанкових ракетних комплексів 1 загону спеціальних операцій.

Він проходив службу на різних напрямках:

• 08 липня – 25 вересня 2024 року: бойові завдання у Сумській області;
• 09 січня – 18 лютого 2025 року: бойові завдання у Донецькій області;
• 22 лютого – 05 травня 2025 року: продовження служби у Донецькій області;
• 02 – 07 липня 2025 року: бойові завдання у Сумській області.

07 липня 2025 року Роман Заболотній загинув поблизу села Могриця Сумського району під час виконання бойового завдання на позиції відділення безпілотних авіаційних комплексів «МОНБЛАН». Він здійснював підготовку обладнання для бойового вильоту поза межами укриття, коли позицію підрозділу уразив безпілотний літальний апарат противника типу «камікадзе».

Похований у селі Катюжанка Вишгородського району Київської області.

В останні місяці на службі Роман писав вірші. Один із останніх його творів:

Коли втома стискає нам крила,
І світ за вікном ніби в’яне й німіє,
Я шепочу крізь відстань і силу:
Ми — незламні. Ми — двоє. Ми — мрії.

Хай дощі заливають дороги,
Хай бурі стирають сліди під ногами,
Я завжди простягну свої руки,
Щоб бути для тебе світлом і храмом.

Скучаю за дотиком ніжним і щирим,
За сміхом, що серце моє зігріває.
І хай би що сталося в світі —
Ми — поруч. Ми — разом. Нас час не зламає.

Бо кохання — це більше, ніж слово,
Це обіцянка йти через все до кінця.
Ти моє “завжди”, ти моє “знову”,
Ти — частина мого серця й життя.

Роман Заболотній залишив по собі пам’ять як людина честі, відданості та великого серця. Він завжди підтримував інших, залишався вірним своєму обов’язку та Батьківщині до останнього дня.