Народився Ярослав Жердицький  09 квітня 1982 року в місті Києві, там пройшло його дитинство, юні роки. Після закінчення школи вступив до Української Академії Зовнішньої торгівлі у 1999 році. Був компанійський, позитивний, з чудовим почуттям гумору, з критичним мисленням, яке йому допомагало у навчанні. Однокласники і студенти пам’ятають його щирим,  відкритим, винахідливим, завжди привітним і радим прийти на допомогу. Його винахідливість і чудове почуття гумору проявлялись на  сцені  у шкільні і студентські роки у командах КВК.

В Академії він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною і у 2006 році вони одружились, а згодом у них народились двоє чудових хлопчиків – Михайло і Данило.

До  2013 року родина проживала в Києві та переїхали з Києва в село Бузова, де й народився  менший син Данило.

Досягти професійних успіхів у мирному житті , як спеціаліст і керівник, Ярослав Жердицький зміг у компанії «БАКМЕД», яка займалась імпортом медичного обладнання. Робота митним брокером приносила йому задоволення і відкрила можливість часткового втілення великої  мрії  стати медиком.

Далі була робота у  відомих компаніях: Yamaha, Розетка з цікавими та перспективними проектами, де він творчо приносив суттєвий вклад у діяльність цих компанії. Ярослав завжди дуже любив і поважав  колектив та колег, з якими він працював. Кожен з них залишив світлий слід співпраці й поваги в його душі, а він зі своєї сторони – у них.

До нього завжди тягнулися люди і він відповідав взаємністю та завжди безкорисливо допомагав їм.

Характерною і принциповою рисою Ярослава за всі роки його цивільної роботи була принципова відмова від використання недоброчесних чи корупційних схем у взаємодії з різними держорганами. Позиція правди і доброчесності ускладнювали його роботу, але несла високий моральний запал  для нього та для людей , з якими він працював і для суспільства вцілому.

З першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України Ярослав Жердицький вступив до тероборони села Бузова Бучанського району. Сміливо і самовіддано захищав призначену  для оброни територію і позиції від наступу російської армії на підступах до Києва. Територія, яку обороняла  тероборона місяць була під блокадою, але в село Бузова загарбники боялись заходити. І те, що через ефективний опір ворог не зайшов у село Бузова – була, в першу чергу, заслуга місцевої тероборони.

Коли війна відійшла від дверей рідного дому, Ярослав приймає рішення не зупинятись у воєнній діяльності і продовжити звільняти свою Батьківщини уже у складі ЗСУ. Він пройшов відбір  та вже з 16.09.2022р. добровільно приєднується до 47 окремої механізованої бригади «Ма‌ґура»  ЗСУ. Далі були вишколи, серед іншого в  лютому-березні 2023 року  в Німеччині, освоєння воєнного мистецтва та західної зброї і техніки.

Душа Ярослава горіла величезним бажанням наступального звільнення нашої землі від ворога. Він готувався до наступу сам і готував свій взвод. Потенціал Ярослава був відмічений одразу і  командуванням назначає його командиром механізованого взводу. Ярослав, будучи командиром взводу 47 окремої механізованої бригади «Магура», з позивним «Професор» доклав максимум зусиль, щоб його взвод  став одним із кращих у батальйоні. Побратими його всі були вмотивовані, поважали «Професора», йшли за ним і за ним в різних небезпечних і складних ситуаціях.

У червні 2023 року 47-а окрема штурмова бригада розпочала наступ на ворожі позиції на Запорізькому напрямку. Не дивлячись  на невдалий початок наступу з’єднань ЗСУ на сильно укріплені позиції ворога, Ярослав Жердицький разом зі своїм взводом проявили чималу мужність і вправність та продовжили штурмовий контрнаступ на призначеній ділянці. Вони подолали мінні поля та зайняли окопи на першій лінії оборони ворога, де 4 дні поспіль утримували позиції під безперервними обстрілами ворожої артилерії.

10 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області командир взводу молодший сержант Ярослав Жердицький загинув, отримавши смертельне поранення, яке зупинило його життєвий шлях назавжди.

З моменту, коли Ярослав став на оборону України в лавах ЗСУ, він жив лише військовою справою, підготовкою і удосконаленням бойової майстерності свого взводу задля великої мети – знищення всіх загарбників і визволення України. Вінцем його бойової мрії було звільнення всієї України і святкування перемоги на березі Чорного моря в Криму. Для цього він покладав всі свої сили, уміння та пробуджені таланти. Напевно через те були високою і непересічною  довіра та повага побратимів до «Професора». Вони з болем згадують:«Йти  в бій з таким командиром було за честь. Нам боліло втратити такого командира, побратима, ми йшли би за ним всюди».

За кілька днів до початку наступу в останньому дописі на своїй сторінці у ФБ від 3 червня 2023 року Ярослав написав, що жалкує , що не зміг разом зі своїм меншим сином Данилом, який тільки закінчив перший клас, відсвяткувати  його  перший «останній  дзвінок». І останнє побажання та напутні слова батька своїм дітям, що вкарбовуються водночас вічносяйною  та щемливою життєвою настановою: «Я бажаю своєму синові, навіть обом своїм синам – бути чесними, в першу чергу, перед собою. Бути наполегливими. Перед кожним вчинком думати, а вчинивши – не відступати. Люблю вас! Скоро побачимось!».

Не судилося їм більше побачитися…..Клята війна забрала життя батька, чоловіка, громадянина, Героя, якому виповнивя лише 41 рік.

Похований Ярослав Жердицький у селі Бузова, де він жив,  будував свій дім і плани на майбутнє і де розпочався його шлях Воїна.

Щирий, відвертий, дуже добрий, чесний, дотепний, завзятий, небайдужий і відкритий до людей, готовий завжди прийти на допомогу, з чудесним почуттям гумору, саме таким його пам’ятають.  Світлий, добрий спомин залишиться в серцях тих, хто знав і поважав Ярослава. Понад усе — любив життя, дружину і своїх синів. Для рідних, батьків, сестри, друзів, колег по роботі, побратимів він був надійною опорою і підтримкою.

Вічна пам’ять Герою!

         Нагороджений:

• орденом ”За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Указ Президента України від 24.08.2023 р.
• грамотою за особисту мужність та героїзм, проявлені під час захисту територіальної цілісності та суверенітету України.