Антон Андрійович Довгопол народився т 10 жовтня 1986 року в місті Києві. Ріс допитливим та цікавим до всього хлопцем. Захисником тих дітей, кого у дворі могли ображати місцеві забіяки. Великим любителем пригод, захват до яких йому змалечку своїм прикладом показували батьки.

Навчався в СШ № 76, намагаючись не просто вивчати матеріал, але й зрозуміти «чому саме так», «а як може бути інакше». Антон часто згадував, що аналітичному та критичному мисленню його змалку вчив батько: не можна просто сприймати інформацію, необхідно міркувати та аналізувати її. За цю батьківську настанову він був вдячний все життя.

На уроки, як згадують однокласники, часто приносив своїх домашніх улюбленців. Він завжди мав цю любов та турботу до тварин: рибки, морська свинка, котики, собаки, папуга. Мабуть та любов передалась від батьків, які також все життя опікуються домашніми улюбленцями. Антон не розумів, як можуть інші жити без домашніх друзів. Навіть через багато років – вже будучи на фронті – прихистив вагітну кішку Люсю та облаштував місце в бліндажі для неї та котенят.

Але наразі ми ще розповідаємо про юність. Після школи Антон здобував освіту в МАУП. Та вже після першого курсу пішов проходити строкову службу в Збройних силах України – в 95 десантно-штурмовій бригаді. Він дуже пишався цим досвідом та говорив, що служба в армії його змінила. Він зрозумів, що в житті є більші цінності, а також місце справжній відвазі, хоробрості та честі.  Повернувшись додому Антон змінив погляд на себе та своє життя, збираючи себе навколо нових пріоритетів та опор.

Після закінчення МАУП Антон працював в будівельній галузі. Спершу – з батьком у сімейній фірмі. Потім здобув спеціалізацію кошторисника та будував кар’єру. Перед початком війни Антон почав навчання на Full Stack розробника (в ІТ), адже в майбутньому бачив себе успішним саме в цій галузі.

В 2012 році Антон одружився, а в 2016 в родині народилась донечка – чудова дівчинка на ім’я Аліса. Вона стала найголовнішою цінністю в житті своїх батьків. Антон же був чудовим татом: турботливим, веселим, люблячим. Тим, хто весь час віддає дитині та поділяє її жагу до бешкетування та розваг. Тим, хто співає колискові та вигадує захопливі історії. Татом, з яким дитина ділиться своїми хвилюваннями та навіть має таємничкі від мами. В дитини його очі та посмішка. І той самий веселий та добрий характер. І вона так само відкрито та щиро посміхається.

Родина мала багато планів: дати чудову освіту дитині, мандрувати, побачити світ, побудувати кар’єру. Завжди були разом. Бачили спільне майбутнє. Тримали міцно один одного за руку та долали всі життєві перешкоди. Це любов та єдиний всесвіт для трьох: чоловік, дружина та доня.

Дружина згадує: «24 лютого він розбудив мене зі словами: «Прокидайся, почалась війна». Потім – дуже спокійно та лагідно – сказав збирати речі та документи. Ми поїхали до його батьків на околицю Києва, щоб там думати над подальшими діями».

Вже 24 лютого Антон та його батько стояли біля військкомату, щоб записатись в ТРО та отримати зброю. А ще – розливали коктейлі Молотова та готувались до захисту міста. Вони сформували позицію ТРО в своєму районі – Віта-Літовській (Чапаєвці), зробили блок-пост, налаштували його роботу.  Вони були готові до будь-якого розвитку подій, щоб не пропустити ворога в Київ.

В березні ЗСУ вдалось відкинути війська рф від Києва. В квітні Антон пішов до військкомату та записався до лав Збройних сил України. Він говорив: «Я мушу це зробити, щоб моя родина жила в мирі на своїй землі. Так має робити кожен, хто вважає себе справжнім чоловіком. Адже, всі можуть сховатись. Але що тоді залишиться від нашої країни та де будуть зростати наші діти». Він був дуже впертим та відважним. А ще – справедливим та з глибоким поняттям чоловічої честі.

Антон проходив службу в частині А4062: 2 стрілецька рота, 3 стрілецьке відділення, 3 стрілецький взвод.

В кінці червня 2022 – після проходження навчання в Чернігівській області – батальйон відправили на позицію під Новобахмутівку Донецької області, де вони тримали оборону до кінця січня 2023 року. Антон був заступником командира відділення та старшим стрільцем. Він знав, що таке нести відповідальність на кожне своє слово та прийняте рішення. Сміливий та принциповий. Справжній лідер та приклад для бійців. Побратими згадують, що він був не лише стрільцем, але й медиком та «психологом» для багатьох з них. В моменти, коли ставало дійсно страшно, Антон заходив з посмішкою на позицію та говорив: «Ей, хлопці, чого такі насуплені? А-ну, вперед». Він вмів мотивувати та заспокоїти, примирити та розібрати конфлікт, знайти ключ до душі кожного солдата. Антон врятував багатьох бійців, надавши їм медичну допомогу та витягши їх з пекла до точки евакуації. Побратими говорять, що багато з них завдячують йому своїм життям.

Антон завжди посміхався. Якби складно та важко не було. Якими б сильними не були обстріли та злість ворога. В мирному житті та на війні ця людина завжди знаходила в собі сили для щирої посмішки.

19 січня 2023 року він загинув при масштабному ворожому наступі та артилерійському обстрілі позицій. Загинув, як справжній воїн: зі зброєю в руках, стріляючи з РПГ по ворожому танку.

Антон похований 28 січня 2023 року на Пирогівському цвинтарі в місті Києві, за воєнним ритуалом. Зі словами подяки батькам за сина Героя. З прапором, піднятим над домовиною та переданим дружині.

         Нагороджений:

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Указ Президента від 8.11.23 №743;
• медаллю «Незламним героям російсько-української війни», 18.11.2022 р.