Народився 24 серпня 1992 року в селі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області. З дитинства він вирізнявся спокійним характером, щирістю та добротою. Мама згадувала його як слухняного, врівноваженого хлопчика без клопоту й проблем — з відкритим серцем і світлою душею.

Після здобуття освіти за спеціальністю технік-технолог з комп’ютерної обробки тексту та графічної інформації Богдан знайшов себе у практичній справі. Його справжньою стихією були автомобілі. Він любив порядок, красу та відповідальність у всьому, за що брався, завжди прагнув робити роботу якісно й чесно.

У 2015 році разом із дружиною Богдан переїхав до Києва. Через рік у родині народився син — найбільша гордість і радість його життя.
До повномасштабного вторгнення працював водієм у службі «Еліт Таксі». Колеги й клієнти згадують його як уважну, надійну й надзвичайно людяну людину — того, на кого можна було покластися за будь-яких обставин.

З початком повномасштабної війни Богдан не залишився осторонь. 4 березня 2022 року він добровільно прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 116 окремої механізованої бригади (військова частина А4722), обіймаючи посаду водія 3-го відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти у званні старшого солдата.

Побратими називали його Манюнею — з теплом і повагою. Він був тим, хто завжди знаходив спільну мову з людьми, підтримував словом і ділом, ніколи не здавався навіть у найважчих умовах. За кермом автомобіля Богдан був упевненим і надійним — з ним знали: поїдуть і повернуться. Але за потреби він брав до рук зброю і сміливо йшов у бій, залишаючись вірним присязі та своїм товаришам.

29 липня 2023 року Богдан Григоряк загинув поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, віддавши своє життя за свободу й незалежність України. Він мав статус учасника бойових дій.

Пам’ять про Богдана Григоряка назавжди збереглася не лише в серцях рідних і друзів, а й серед тих, з ким він пліч-о-пліч проходив найважчі випробування війни. Для побратимів він був більше, ніж просто військовослужбовець — надійною опорою, людиною, якій довіряли життя.

Pixel:
«Богдан був однією з найщиріших людей, яких я зустрічав. Його доброті не було меж — він умів знайти спільну мову з кожним, і люди до нього тягнулися. Він пройшов із нами весь шлях — від початку і до кінця. Було важко, але він ніколи не здавався і не скаржився. Його стихією був автомобіль. Коли Манюня сідав за кермо, всі знали — ми поїдемо і обов’язково повернемося. Він часто повторював: “Мужики, я вас вивезу, що б не сталося”. І він завжди дотримував слова».

Кадет:
«Манюня був непереможним духом. Мужній, сміливий, спокійний у найскладніших ситуаціях. Як розвіднику, йому можна було довірити будь-яке завдання і власне життя.
Поруч із ним зникало відчуття страху — залишалася впевненість. Пам’ятаю тебе, друже. Спочивай з миром».

Атос:
«Манюня — найщиріша і найдобріша людина в нашому підрозділі. Він завжди допомагав, ніколи не відмовляв. Під час першого жорстокого обстрілу ми лежали з ним в одній ямі, і я був спокійний, бо саме він був поруч. Він вивіз нас із того пекла. Водій від Бога, але коли потрібно — без вагань брав зброю і сміливо йшов у бій».

Бодрий:
«Богдан був людиною з великим серцем. Його доброта була безмежною і щирою. Він завжди приходив на допомогу, підтримував у найтяжчі моменти й не залишався осторонь чужої біди. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться з нами — у серцях рідних, друзів і побратимів».

Ці слова — живе свідчення того, ким був Богдан Григоряк: надійним воїном, справжнім другом і людиною честі. Його ім’я навіки вписане в пам’ять підрозділу та в історію боротьби за свободу України.

Світла пам’ять про Богдана Григоряка житиме в серцях усіх, хто його знав, любив і шанував.
Пам’ятаємо. Сумуємо. Не забудемо.