Народився Глушко Тарас Сергійович 18.04.1999 року в місті Носівка Чернігівської області, навчався у міській першій школі, згодом переїхав з родиною до столиці, де продовжив навчання у школі №284 Дарницького району.

Після здобуття загальної середньої освіти, він здобув вищу освіту за фахом інженера логістичних систем у Київському Національному університеті будівництва й архітектури за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр».

Ще навчаючись в університеті Тарас вступив до військової кафедри, а також почав працювати агентом з митного оформлення товарів на ТОВ «Інофорум».

Тарас дуже любив читати, вчитися, грав на гітарі, вмів ремонтувати автомобілі та мотоцикли та й взагалі був майстром на всі руки.

Брав активну участь у всіх можливих марафонах з бігу в столиці та поза її межами, має понад 30 медалей, також має диплом професійного снайпера.

Із юного віку виховував власну дисципліну, проходив вишколи на виживання в природних умовах. Ніколи не вживав алкоголю і не палив цигарок, при цьому був душа компанії, вмів знайти підхід до кожного.

Тарас мріяв збудувати великий будинок у передмісті столиці, народити з дружиною багато дітей і просто жити.

24 лютого 2022 російська федерація вторглася в Україну, це був неймовірний шок для всіх громадян, Тарас не панікував і зберігав спокій наскільки це було можливо.

У перші дні війни пішов до столичного ТЦК. Там його не взяли через юний вік. Втім, його це не зупинило, він активно почав допомагати військовим, що дислокувалися у Гостомелі.

Приходив неодноразово до ТЦК, але на той момент йому не було ще й 23, не брали. Однак це його не зупинило, адже своє чоловіче рішення він прийняв: однозначно стати на захист рідної землі.

На початку березня він приїхав у Носівку, пішов до місцевого ТЦК, а вже 8 березня 2022 року він добровільно став на захист України в лавах ЗСУ. Вже за кілька днів Тарас, разом з побратимами, обороняв Чернігів. Після деокупації Чернігівщини, Тарас у складі 30 ОМБр стояв на захисті Батьківщини на Харківщині.

Де б не перебував, він завжди був попереду, безвідмовно готовий відстоювати мир і незалежність, державний суверенітет своєї країни, бо він був справжнім свідомим українцем, для якого жити у вільній, демократичній країні було життєвим кредом.

І він готовий був виборювати це право для себе, своїх рідних і всього українського народу, якому він присягнув на вірність і був вірним до останнього подиху.

Влітку 2022 року на військову частину, в якій служив Тарас прийшов запит на присвоєння йому офіцерського звання, але він відмовився оскільки розумів, що його переведуть на керівну посаду.

Тоді він розповідав, що він зі своїми знаннями і вміннями принесе більше користі займаючись тим, в чому орієнтується найкраще.

Тарас займався виготовленням та комплектуванням дронів, він проводив спецоперації «Тарік» по знищенню ворожої техніки, яка незаконним шляхом перетинала державний кордон України.

Цікаво скільки ночей українці спали більш-менш спокійно завдяки тому, що Тарас вправно знешкоджував ворожі дрони та вибухівки.

Тарас загинув 30 травня 2025 року внаслідок удару керованою авіабомбою збройних сил російського агресора, отримавши травми несумісні з життям.

Всі його мрії про щасливу сім’ю, великий будинок і розробку інноваційних безпілотників обірвалися як його молоде життя.

Після поховання Тараса його родина створила петицію про присвоєння Глушку Тарасу Сергійовичу почесного звання Героя України посмертно.

Йому назавжди залишиться 26 років, найкращі роки свого молодого життя він провів у пеклі війни.

Він відстоював правду, волю і долю нових поколінь.

Ти – навіки в наших серцях, в наших думках, Ти – наша гордість і наша біль, Ти – наш всесвіт…

Низький уклін тобі, Героє! Приходь до нас хоча б у снах, хоч іноді, нам так тебе не вистачає!

За його особисту військову звитягу та мужність  виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обовʼязку  нагороджений:

•медаллю «За оборону Чернігова».

•орденом «За мужність» ІІІ ступеня

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджений у день сержанта  Указом Президента України від 15 листопада 2024 року.Тарас пишався, що отримав цю нагороду з рук Президента. І вона була заслуженою!

Юрій Братиця – український поет – написав неймовірно зворушливий вірш для мами Тараса, який неможливо читати без сліз.

“Я не загинув, мамо”

Я не загинув, мамо! В інший світ пішов…
Я не один, зі мною поруч побратими.
Тут ті, хто землю нашу витягав з оков,
В які хотів закути ворог Україну.

Пробачте, мамо, що покинув рано вас…
Я лиш хотів людей від горя захистити.
Не відав я , що прийде той останній час,
І доведеться в небо янголом злетіти..

Три роки, мамо, я на війні у пеклі був,
Тепер Господь забрав мене до раю.
Нарешті тишу, спокій, мамо, я відчув.
І вас із неба Святим Духом захищаю.

А ви живіть, життя дарує тільки Бог!
А забирає нечисть, що керує світом.
Настане час, і зло поверне людям борг,
І зацвіте земля , яскравим, буйним цвітом.

Я не загинув, мамо! І в бою не зліг…
Прийду до вас можливо вітром, чи снігами.
Втомився я, і на хвилиночку приліг.
Я відпочину, і явлюсь до вас із снами…

Юрій Братиця. 19.09.2025.