Народився та навчався у місті Києві.
Після закінчення загальноосвітньої школи №223 та художньої школи №1 працював художником на Авіаційному заводі, потім МП «Ірис» керівником групи виставочних конструкцій на ВДНГ, РА «Сенс» художник візуально-світової реклами.
Закінчив Національну Академію образотворчого мистецтва і архітектури НАОМА за спеціальністю художник-реставратор. Був благословен священником на іконопис.
Брав участь у настінних розписах світських об’єктів, а також релігійних, зокрема розпис церкви святого Миколая на Аскольдовій могилі у  Києві та внутрішньої мечеті у мусульманському центрі Альраід, робив копії ікон у церкві Покрова в селі Липівка на Київщині. Крім живопису, володів технікою вітражу. Залишив багато ескізів, які чекали на втілення.

Любив туристичні походи  на байдарках, рибалку, малювання, фотографію. Був чуйним, щирим, порядним, справжнім патріотом та борцем за справедливість. Завжди був на позитиві із бажанням допомогти близьким. Любив та цінував кожну мить життя.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України добровільно став до лав Збройних сил України та був зарахований до 66-го мотопіхотного батальйону, почавши новий етап свого життя-нелегкий шлях воїна-штурмовика. Виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку, брав участь у штурмових діях населеного пункту Курдюмівки Донецької області. В подальшому був переведений до 118-ої окремої механізованої бригади  у складі якої з 27.06.2023 року продовжував виконання бойових завдань на Запорізькому напрямку, а саме в районі села Роботине та на інших небезпечних та важких ділянках.

Виконуючи бойове завдання, на тактичному командному пункті, відбиваючи атаку двох військовослужбовців ворога, героїчно загинув 04.05.2024 році поблизу  населеного пункту Роботине Запорізької області в результаті скиду ворожого дрону.

Похований на Совському кладовищі міста Києва.

          Нагороджений:

• нагрудним знаком “Ветеран війни”.

Валера. Він більше ніж син, більше ніж брат, більше, ніж кохана людина. Ангел, що прийняв вигляд мужнього воїна, надійного захисника, коханого друга, який, коли тобі важко, не стане вчити порадами, а підхопить твій тягар і понесе поруч. І, хоч би як він був далеко зараз, його світло не згасає, він розганяє сутінки і допомагає побачити краще. Твоє світло – це те, що залишиться після тебе, Валера.

Статья: 14.05.2024 р. “24 канал”; 15.05.2024 р. “Вечірній Київ”.