Брисковський Юрій Олегович.

Його історія — це історія сили, відповідальності і справжнього братерства.

У перших боях, 17 жовтня 2024 року, Юрій отримав множинні осколкові поранення. Його відправили до шпиталю. Частину осколків лікарям вдалося видалити, але деякі залишилися в тілі назавжди.

8 листопада зняли шви — і він повернувся назад, на позиції.

Казав, що навколо вже всі нові люди. Побратимів, які могли б щось розповісти про нього, поруч не було.

На другий день після повернення його відправили на завдання. Він пішов один від роти.

Останній раз Юрій вийшов на зв’язок 11 листопада о 4:30 ранку.

З того дня він вважався безвісти зниклим.

Лише згодом мені вдалося дізнатися правду.

Відгукнувся боєць, який був з Юрою в попередньому бою. Він розповів, що мій брат взяв на себе командування і виводив хлопців у безпечне місце.

Юрій, будучи сам тяжко пораненим, цілу добу тягнув на собі незнайомого бійця з простреленими ногами.

І як сказав той хлопець:

«Ми були розгублені і налякані. І якби не Юра — ми всі б там загинули.»

Для багатьох це був перший бій.
Для нього — третій.
І він уже вважав себе досвідченим…

1 рік і 4 місяці надії закінчилися.

Збіг ДНК.

Мій пошук завершено.

Мій брат повертається на щиті.

Його останній бій…

Три поранення в груди.
Рана в пах.
Велика рвана рана правого стегна.
Множинні рани лівого стегна.

І зараз вже немає нікого з тих побратимів, хто був поруч із ним у той останній день.

Але є я.
І є пам’ять.

Я хочу, щоб про нього знали.
Щоб пам’ять про Юрія жила.
Щоб його подвиг не зник разом із часом.

Він рятував інших, коли сам був поранений.
Він не залишив своїх.
Він зробив більше, ніж міг.

Мій брат — Герой.

І я зроблю все, щоб його ім’я пам’ятали.