З початком перших подій на Майдані він не стояв осторонь і не спостерігав, був там кожен день – возив продукти, бензин, вивозив поранених. Коли прийшла повістка не вагаючись пройшов медкомісію і пішов захищати Україну. У складі 128-ої окремої гвардійської гірсько-піхотної Закарпатської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Був водієм-заправником КАМАЗу паливно-мастильних матеріалів. Доставляв бензин та солярку хлопцям на передовій.
Потрапляв під обстріли, підривався на фугасі в результаті зі зламаною ногою прийшов додому. Не дочекавшись повного загоєння ноги (він навіть до госпіталю не звертався), в місцевій поліклініці зробив знімок лікар сказав, що на ногу вже можна ставати, але нагрузка має бути помірною. Він вже почав складати маршрут повернення до своєї бригади. Дізнався, що готується відправка бензовозів з Харкова в зону АТО, сказав – “один мій”. І поїхав…
Під час виконання службових обов’язків військової служби у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій області внаслідок артилерійського обстрілу базового табору бригади поблизу м. Дебальцеве – осколочне поранення в серце. Місце поховання: смт. Чоповичі, Малинського р-ну, Житомирської обл.
Василь виконав обіцянку, яку дав дітям перед від’їздом в АТО – повернувся додому “Героєм з медалями….” (посмертно).

“Не здаватися і йти вперед по при всі перепони” – такий девіз був у мого чоловіка, а тепер це девіз нашої сім’ї.

Додатково:

• Нагороджений Указом Президента України від 23.05.2015 № 282/2015 Орденом “За мужність” ІІІ ступеня;
• Указом Президента України від 17.02.2016 № 53/2016 Відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”.