Володимир народився 09 грудня 1971 року у Республіці Адигея Гіагінського району, суб’єкта російської федерації.

У 1980 році разом з батьками переїхали у місто Донецьк, де навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 58, потім вступив на навчання в ПТУ 67 міста Донецька.

З 10 грудня 1989 року по 27 грудня 1991 року служба в армії. За час служби в армії зарекомендував себе з позитивного боку, як відповідальний та дисциплінований військовослужбовець, до виконання свого службового обов’язку ставився сумлінно, удосконалював свій вишкіл і майстерність, поступово опановував військові професійні знання, завдяки чому пройшов шлях від рядового до звання старшого сержанта.

Після служби в армії одружився.

Трудова діяльність почалася з праці на Донецькому заводі «ТОЧМАШ» в ремонтно-механічному цеху фрезерувальником, та в цеху гідростійок електрогазозварником, потім на Донецькому металопрокатному заводі в труболиварному цеху термістом на печах, та в прокатному цеху правильником прокату, а далі більше 20-ти років присвятив роботі Державно-комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційна організація» Київського району міста Донецька, де багаторазово був нагороджений: грамотами, дипломами та подяками від міського голови, як кращому робітнику житлово-комунального господарства та за участь у конкурсах цієї сфери діяльності (з занесенням до трудової книжки запис на сторінки відомості про нагородження).

Впродовж трудової діяльності також закінчив фахову передвищу освіту.

Після вторгнення у 2014 році російської федерації в місто Донецьк та з початку масованих обстрілів на лінії зіткнення, проживши достатньо часу у підвалі в районі близько до Міжнародного аеропорту «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва практично без їжі, води, світла, опалення, грошей; Володимиру все ж таки вдалося (не зважаючи на загрозу загинути при виїзді з окупованої території де йдуть бойові дії), спочатку евакуювати на 35 тижні вагітності доньку, на підконтрольну територію України, а потім через рік йому вдалося вивезти та врятувати життя своїй коханій дружині. Спочатку в м. Запоріжжя, де Володимир працював на ПРАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» в візковому цеху слюсарем з ремонту рухомого складу, точінням різанням, шліфуванням металевих виробів та інструменту абразивними кругами сухим способом.

Проживши деякий час в місті Запоріжжя прийняв рішення та перевіз свою сім’ю до міста Києва.

В місті Києві влаштувався на роботу та працював в Управлінні адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України слюсарем-сантехніком 5-го розряду сантехнічного відділу.

З 24 лютого 2022 року, а саме на початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, незважаючи на незадовільний стан здоров’я та вік одразу став на захист Батьківщини, у складі 101-ої окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова, командиром 1-го відділення охорони (з осені 2023 року командиром 3-го відділення охорони), 1-го взводу охорони, 7 роти охорони, 3-го батальйону охорони, позивний – БЄЛИЙ.

З 24 лютого 2022 року виконував бойові завдання по обороні Києва, далі виконував бойові завдання по визволенню населених пунктів Київської області.

На початку осені 2022 року і до початку весни 2023 року виконував бойові завдання на лінії зіткнення нульових позицій фронту Донецького напрямку – поблизу населеного пункту селища міського типу Дружба, Бахмутського району, Донецької області, та був поранений одержав сліпе уламкове поранення м’яких тканин в області правої лопатки, та обмороження пальців обох стоп ніг, але одразу після двотижневого лікування знов повернувся на фронт. В кінці лютого 2023 року при виконані бойового завдання на лінії зіткнення нульових позицій фронту вже вдруге отримав обмороження пальців ІІ-ІІІ ст. обох стоп ніг, та чергову акубаротравму. Пролікувавшись знову повернувся до своїх військових обов’язків.

На початку осені 2023 році знов відправився виконувати бойові завдання на лінію зіткнення нульові позиції фронту Донецького напрямку – поблизу населеного пункту селища міського типу Північне Бахмутського району Донецької області.

Бондаренко Володимир Вікторович загинув 29 листопада 2023 року під час виконання ним обов’язків військової служби, в результаті воєнних (бойових) дій, під час виконання бойового завдання щодо відновлення втрачених позицій під час штурмових дій противника позицій, поблизу населеного пункту селища міського типу Північне Бахмутського району Донецької області, при здійсненні заходів щодо відсічі та стримуванні військової агресії російської федерації та під час захисту Батьківщини.

Ушкодження внаслідок військових дій вибухової травми із залученням декілька ділянок тіла були не сумісними з життям.

Похований на Алеї Героїв на Лісовому кладовищі в Києві.

Володимир всім хто його знав запам’ятався: відкритим, життєлюбним, спокійним, врівноваженим, мужнім, рішучім, відповідальним, справедливим, чесним, пунктуальним, дуже охайним, мав почуття гумору, дружелюбним і у нього було багато друзів, яким завжди приходив на допомогу.

Для побратимів він був як батько, брат, друг і товариш.

Захоплювався спортом (бокс, карате, атлетика), був завзятим рибалкою, обожнював тварин, любив подорожувати, особливо бути на природі: річка, водойми, ліс, гори, море.

Більше свого життя Володимир кохав свою дружину, яка для нього була променем світла і всесвітом, проживши разом з нею до загибелі 31 рік як одне ціле.

Любив та завжди пишався своєю донькою, був для неї ідеалом, завжди піклувався про неї, давав поради та підтримував її у всьому.

Обожнював своїх двох чарівних онучок, для яких був кращім дідусем в світі.

Багато мріяв про майбутнє, будував плани, але найбільша його мрія прийти до себе додому в місто Донецьк, в українській формі і з українським прапором.

          Нагороджений:

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)Указ Президента України №136/2024 ;
• нагрудним знаком «Ветеран війни» – «Учасник бойових дій»;
• відзнакою Президента України «За оборону України» Указ Президента України від 5 серпня 2022 року №559/2022;
• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Генерал В.Ф. Залужного від 27.02.2023 року №409.