Балашов Олександр Олегович народився 5 червня 1989 року у мальовничому селищі Турбів на Вінниччині. Саме там минули його перші дитячі роки, там він зробив свої перші кроки у великий світ, навчався у Турбівській загальноосвітній школі № 1.

У 2000 році родина переїхала до Києва. Новим домом для Олександра став Голосіївський район столиці. Тут він продовжив навчання у спеціалізованій школі № 260, яку закінчив, здобувши повну загальну середню освіту.

Олександр був людиною, поруч із якою ставало світліше. Добрий, щирий, чуйний, товариський, із прекрасним почуттям гумору, він легко знаходив спільну мову з людьми. Не любив конфліктів, умів підтримати добрим словом і ніколи не втрачав свого особливого, притаманного лише йому, позитивного погляду на життя.

У ньому поєднувалися простота і внутрішня сила, життєрадісність і відповідальність, щирість і готовність у потрібний момент стати поруч.

У липні 2007 року розпочав військову службу у військовій частині А1414, у навчальному підрозділі танкових військ на базі навчального центру «Десна» у смт Десна Чернігівської області. До листопада 2008 року він проходив військову службу, здобуваючи досвід, який згодом став важливою частиною його життєвого шляху.

Після служби він продовжив навчання. У 2008–2013 роках навчався у Київському гуманітарному інституті, де здобув спеціальність менеджера зовнішньоекономічної діяльності зі знанням англійської мови.

Та найбільшим своїм життєвим багатством Олександр вважав родину.

У 2012 році він одружився. Згодом став батьком — у нього народився син Максим. З появою дитини його серце наповнилося ще одним, особливим змістом — любов’ю батька, яка не потребує слів і не має меж.

У мирному житті Сашко працював у різних закладах Києва — був адміністратором ресторану, барменом. Робота з людьми була йому близькою: він умів спілкуватися, жартувати, створювати навколо себе невимушену атмосферу. Його доброзичливість і щирість запам’ятовувалися людям.

А потім прийшов лютий 2022 року. Україна здригнулася від повномасштабного вторгнення. Звичне життя мільйонів людей у одну мить змінилося. У березні 2022 року він добровільно прийшов до військкомату і вступив до лав Збройних Сил України.

Він не чекав, поки хтось інший стане на захист його країни. Не шукав причин залишитися осторонь. Просто зробив те, що вважав своїм обов’язком. Він не залишав своїх. Під час обстрілів неодноразово допомагав витягувати з-під вогню поранених побратимів, ризикуючи власним життям. У найстрашніші хвилини, коли інстинкт підказує берегти себе, він ішов туди, звідки інші намагалися вибратися.

Бо для нього життя побратима було не менш цінним за власне.

Загинув 16 травня 2023 року в селі Роздолівка Бахмутського району під час виконання бойового завдання.

У таких вчинках і проявляється справжня мужність — не в гучних словах, а у здатності залишитися людиною тоді, коли навколо панують страх, біль і смерть. Людиною, яка вміла любити життя — і віддала своє життя заради інших.

Нагороджений:

– почесним нагрудним знаком “Золотий хрест” Наказ Головнокомандувача Збройних Сил України № 343 від 17.02.23;

-орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) Президентом України Указ № 147 від 07.05.2024р;

– Сталевий хрест, № 914 від 01.05.23