Народився 28 грудня 1995 року в місті Марганець, Дніпропетровської області, де й виріс. Після 9 класу вступив до Запорізького військового ліцею «Захисник», який успішно закінчив. У 2013 році вступив до Національної академії внутрішніх справ у місті Києві на юридичний факультет, здобув вищу освіту за спеціальністю «Право», отримав ступінь магістра.

Після закінчення академії багато років працював у Київському слідчому ізоляторі, де отримав звання – старший лейтенант, а згодом був підвищений і переведений до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань у місті Києві, де здобув звання – капітан поліції.

Микола був людиною з великим серцем, завжди усміхненим, щирим, сміливим, відданим своїй справі, веселим, справедливим і чесним. Ще з дитинства мріяв стати поліцейським і був гордий з кожного досягнення у цій сфері. Його найбільшою мотивацією була родина – дружина та маленькі діти, яких він безмежно любив: син Міша (2 роки) та донька Маша (11 місяців).

У травні 2024 року Микола добровільно став на захист України, вступивши до штурмового полку «Сафарі» об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Обіймав посаду інспектора взводу №3, роти №1 батальйону №1 полку управління поліції особливого призначення №1. З серпня 2024 року брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, перебуваючи на передових позиціях. Уже під час першого бойового виходу врятував життя побратиму.

13 січня 2025 року капітан поліції Микола Сидоренко загинув у місті Торецьк Донецької області під час виконання бойового завдання – внаслідок вибухово-осколкових поранень, несумісних із життям. Зі слів побратимів, Микола був справжнім воїном – відважним, досвідченим, фізично витривалим і стресостійким.

Похований у місті Київ на Берковецькому кладовищі, на алеї почесних поховань українських воїнів.

Я пишаюсь своїм чоловіком Героєм. Людина з великої літери. Для нас усіх він був та є справжнім Героєм! Микола віддав найцінніше за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще стільки планів та нездійсненних мрій. Однією з яких була обійняти своїх діточок, сина Мішу(2 рочки) та донечку Машу(11 місяців).

«Мій Герой»

Ти йшов, щоб світло зберегти,
Щоб ми сміялись, щоб жили.
Своє велике, тепле серце
Віддав ти нам і цій землі.

Ти був опорою, любов’ю,
Тим, хто ніколи не здавався.
І навіть там, за небокраєм,
Мені здається — ти всміхався.

Твій крок луною в серці б’ється,
Твій голос тихо кличе з снів.
Ти — мій чемпіон, моя фортеця,
Мій біль, мій ангел, мій світлів.

І поки серце моє б’ється,
Я понесу твій світлий шлях.
Бо Герої не вмирають —
Вони живуть у небесах.

У вірші «Мій Герой», написаному його близькою людиною, втілено глибоку шану, любов і біль втрати. Микола Сидоренко – це справжній Герой, який віддав життя за мир і свободу України, залишивши по собі світлу пам’ять, глибоку вдячність народу та незабутній слід у серцях рідних.

За видатну мужність, відданість присязі та незламний дух, Указом Президента України №447/2025 Миколі Сидоренку посмертно присвоєно звання майора поліції та нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

На його честь встановлено пам’ятну дошку на Алеї Слави у місті Марганець, а також названо вулицю в його рідному місті.