Народився в 1979 році в місті Києві. Все життя проживав у рідному місті. Закінчив школу №139. Після завершення навчання розпочав трудову діяльність на заводі «Артема». Одружився та виховував двох синів – Євгенія та Владислава.

Олександр Дмитрович був світлою людиною – спокійний, добрий, завжди з усмішкою і вмінням знайти щось позитивне навіть у дрібницях. Він умів підтримати, пожартувати, розповісти цікаву історію з життя, і з ним завжди було легко та затишно.Був людиною яка вміла радіти життю й надихати інших.Такими теплими словами згадує Олександра син.

Велике місце у його житті займав спорт, яким Олександр захоплювався.Уважно слідкував за Формулою-1, біатлоном, боксом, хокеєм та, звісно ж, футболом. Йому подобався сам дух спорту – боротьба, азарт, сила характеру. Але найбільшою пристрастю для нього завжди був футбол. З дитинства він вболівав за «Динамо Київ», і ця любов стала частиною його життя. Він часто ходив на стадіон, щиро підтримуючи команду, і саме він передав це своєму сину, цю відданість та емоції, які може подарувати лише футбол.

У 2024 році Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України, а саме до 152-ї окремої єгерської бригади, де віддано та гідно виконував свій обов’язок. Його бойовий шлях був недовгим — лише чотири місяці — але насиченим і відповідальним.

Спочатку він перебував у Курській області, де займався ремонтом бойових машин своїх побратимів. Згодом його перевели на Покровський напрямок, де він брав активну участь в обороні села Катеринівка Донецької області.

Під час мінометного обстрілу Олександр отримав важкі поранення. Побратими зробили все можливе, щоб евакуювати його, однак через значну втрату крові врятувати його не вдалося.

Його останніми словами під час евакуації були:«Я ж обіцяв дітям повернутися живим…»

Робенко Олександр Дмитрович загинув 20 жовтня 2024 року.

Похований в місці Київ на Лук’янівському кладовищі.

Героям Слава!