Народився в селищі Вендичани Вінницької області, мешкав в місті Києві .
Вчився у Вінницькому політехнічному технікумі на радіотехнічному факультеті, а потім був призваний до лав Української Армії, де одержав спеціальність зв’язківця і звання старший солдат.
Отримав бакалавра в Політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського на факультеті радіотехніки.
Неймовірно добрий, патріотичний, мужній, справедливий, чесний, люблячий батько, коханий чоловік, любив життя, мав багато планів і завжди розвивався, вивчав бізнес, комп’ютерну графіку, налаштування реклами і маркетинг. Мав двох синів- Олега і Максима, третього синочка Юрчика побачити не встиг.
З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем в ЗСУ, приймав участь в обороні Києва та області. В травні 2022р після поранення заповнив анкету на деблокаду Маріуполя, так і розпочався його шлях в “Азові”.Воював на Донецькому напрямку Времевка, В.Новосілка, Нескучне;Запорізький напрямок Мала Токмачка;Луганській напрямок -ліси Кремінної.
Закінчивши курси сержантів, став командиром відділення. До своїх хлопців, які тільки пройшли КМБ ставився, як до родини, турбувався про їх навички і вміння, ділився бойовим досвідом.
24 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва біля населеного пункту Кремінна Луганської області потрапив під мінометний обстріл і був поранений. У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. І.І.Мечнікова його оперували, але отримані рани виявилися несумісними з життям і 26 серпня 2023 року життя Юрія обірвалось.
Присвоєно звання молодший сержант посмертно.
Остання фраза хлопцям “Будьте обережні, бо я більше не хочу виносити 200-х побратимів”
Цитати Юри:” Ми на своїй землі-вистоїмо.”
“Ми впевнені, що впораємося, бо ми непереможні, коли об’єднані.”

Нагороджений:

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно);
• медаллю “Ветеран війни – учасник бойових дій”;
• медаллю “Честь. Слава. Держава.”