Євгеній Кривоногов народився 1 березня 1994 року в Києві — місті, якому судилося стати не лише його рідним домом, а й одним із перших рубежів його боротьби за Україну.

З дитинства вирізнявся наполегливістю, допитливим розумом і відповідальним ставленням до справи. Навчався у Технічному ліцеї Шевченківського району міста Києва, а згодом вступив до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. Навчання на механіко-машинобудівному факультеті завершив з відзнакою, підтвердивши не лише високі знання, а й цілеспрямованість, що супроводжувала його протягом усього життя.

У мирному житті Євгеній реалізував себе як талановитий інженер. Працював у НВК «Енергія-2000», де очолював лабораторію 3D-моделювання. Його професійність, відповідальність і відданість справі здобули заслужену повагу колег. Він належав до тих людей, які не просто виконують свою роботу, а створюють майбутнє власною працею.

Ще під час навчання в інституті закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта запасу. Та справжнє випробування чекало попереду.

Коли 24 лютого 2022 року російська агресія прийшла на українську землю, Євгеній не вагався. Уже наступного дня він добровільно вступив до лав київської територіальної оборони. Захист Батьківщини став для нього не обов’язком, а внутрішнім покликом.

Після звільнення Київщини він повернувся до роботи на стратегічно важливому підприємстві. Проте усвідомлення того, що війна триває і країна потребує захисників, не дозволило залишатися осторонь. У лютому 2023 року Євгеній знову одягнув військову форму та вирушив на фронт.

У складі 42-ї окремої механізованої бригади він командував взводом переносних зенітно-ракетних комплексів. У травні 2023 року під час запеклих боїв за Бахмут зазнав тяжких поранень. Множинні ураження, важка контузія, виснаження, дні без належної допомоги — усе це випало на його долю. Але навіть у таких обставинах він не втратив сили духу. Ризикуючи власним життям, зумів вивести свою групу з оточення, зберігши життя більшості підлеглих.

Після поранення на нього чекали складні операції, тривале лікування та довга реабілітація. Здавалося б, він уже виконав свій обов’язок сповна. Але Євгеній був людиною особливого гарту. Після відновлення, у грудні 2024 року, він утретє став до лав захисників України.

Службу продовжив у складі 156-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Командував взводом протитанкових ракетних комплексів 2-го механізованого батальйону, згодом отримав звання старшого лейтенанта та очолив окремий взвод. Із розвитком безпілотних технологій на фронті був призначений командиром ремонтного взводу батальйону безпілотних систем, а також виконував обов’язки командира взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів.

На всіх посадах його вирізняли відповідальність, рішучість і турбота про людей. Для побратимів він був не лише командиром, а й людиною, на яку завжди можна було покластися.

26 листопада 2025 року поблизу Костянтинівки на Донеччині Євгеній Кривоногов загинув під час евакуації пораненого побратима з передових позицій. До останньої миті свого життя він залишався вірним військовій присязі, бойовому братерству та Україні.

Його земний шлях обірвався у тридцять один рік. Але життя людини вимірюється не лише роками. Воно вимірюється вчинками, мужністю, любов’ю до рідних, відданістю своїй справі та готовністю жертвувати собою заради інших.

Похований у Києві на Берковецькому кладовищі.

Світла пам’ять про Євгенія Кривоногова — офіцера, воїна, інженера і справжнього патріота України — назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав його особисто або завдяки його подвигу отримав шанс жити під мирним українським небом.

Вічна пам’ять Герою!

         Нагороджений:

• орденом “Хрест Героя”