Народився 25.06.1987 року у місті Сімферополь Автономної Республіки Крим. Середню освіту отримав в Сімферопольський загальноосвітній школі ІІ-ІІІ ступеню “Юніор”. Вищу освіту здобув на факультеті комп’ютерних наук та кібернетики Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь, АР Крим).

З 2005 року постійно проживав у Києві. Обіймав керівні посади директора з розвитку та управляючого в різних закладах HORECA, мав приватний бізнес, пов’язаний з наданням сервісних послуг. Хобі: спорт (займався боксом, любив бігати марафони на довгі дистанції, професійно займався дайвінгом). Любив активний відпочинок та мандрувати, бо мав шалену жагу і цікавість до життя, прагнув пізнавати світ. Захоплювався історією, географією. Любив красу – знаходив її у природі, у речах, і у людях. Мав гостре почуття справедливості, завжди стояв на стороні тих, кого вважав правим, незважаючи на статус людини. Мав витончене і водночас гостре почуття гумору, яке часто підтримувало у важких ситуаціях і рідних, і друзів. Любив тварин, мав велике і добре серце, в якому вистачало місця всім – рідним, друзям, близьким. Був непозбувним оптимістом, ніколи і ні нащо не жалівся, а на запитання “як справи?” завжди відповідав “Все шикарно”.

В цивільному житті його близькі та друзі завжди знали, що Кирило – сильна людина з високими лідерськими якостями, до нього завжди йшли за порадою, захистом, до нього тягнулися. Він мав якусь особливу харизму – люди одразу пускали Кирила у своє серце і дозволяли йому займати в їхніх душах величезний простір. Задовго до війни вже підсвідомо слідував сержантському принципу – показуй як треба власним прикладом. Поруч з ним слабкі ставали сильнішими, дуже радів, коли спонукав людину до саморозвитку – будь-то спорт, або навчання.

Понад усе любив свою сім’ю, особливо доньку. Був дуже дбайливим і відповідальним батьком. Обожнював рідний Крим та Україну. Мав напевно лише одну слабкість – дуже любив море.

Добровільно став до лав Збройних сил України в перший день повномасштабної війни. Військовий шлях починав як керівник групи розвідників у 5-му окремому стрілецькому батальйоні 118 ОМБ ЗСУ. Пройшов запеклі бої за Сєвєродонецьк та Лисичанськ.

Весною 2023 року перевівся до 1-го механізованого батальйону 3-ої окремої штурмової бригади Збройних сил України . Спочатку був штурмовиком, потім перевівся до бригадної розвідки. Брав участь у запеклих боях за Бахмут, Андріївку та Авдіївку. Коли вийшов з побратимами з Авдіївки живим і неушкодженим вважав, що у нього “другий” день народження недарма, бо до останнього вірив, що скоро буде звільняти рідний Крим.

Мріяв про Перемогу України і звільнення Криму з моменту початку повномасштабної війни. І ніколи не сумнівався у Перемозі. Завжди казав, що хоче на броні трофейного російського танку заїхати в звільненний українській Сімферополь. Тому і позивний обрав символічний – своє ім’я кримськотатарською мовою.

За словами командира розвідроти 3 ОШБР, завжди брався за найважчі завдання, дуже швидко вчився військовій справі, був прикладом для багатьох побратимів і допомагав навчати інших. Побратими називали Каріма “вікінгом” і казали, що мав надзвичайну мужність. А він вважав їх “тиграми” і своєю другою сім’єю. Ніколи не вважав себе Героєм, завжди казав, що він “звичайний”, а от Герої – то його побратими.

Мужність Каріма, його якісне ставлення до військової підготовки та висока відповідальність не один раз рятували життя йому та побратимам. Наприклад, одного разу як старший групи за завданням командира повів щойно мобілізованих укріпляти позиції і раптом потрапили у російську засідку: ворожий вогонь з усіх боків і спроби ворога прорватися малими групами та оточити позицію. Замість запланованих 2 днів з обмеженим запасами боєкомплекту, провіанту і води, а також з новобранцями, для яких це був перший вихід на бойову позицію, завдяки своїй мужності та лідерським якостям група бійців 3 ОШБР на чолі з Карімом протрималися майже 5 днів, дочекавшись підкріплення від своїх, Карім вивів всіх бійців (15 людей) живими, позиція була втримана.

Коли був у коротких відпустках із задоволенням бачив, що Києв живе, що працюють магазини, ресторани, бізнес, транспорт. Завжди казав: “ми для цього воюємо, що ви тут нормально жили, значить ми на фронті все робимо правильно”.

Загинув під час боїв за Нововодяне на Луганщині в квітні 2024 року. Разом з побратимами на позиціях (захищати цю позицію також визвався добровільно) попав у ворожу засідку і артилерійський вогонь. Загинув від прямого влучання російського снаряду.

Похований на Лук’янівському цвинтарі міста Києва.

          Нагороджений:

• нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”. Наказом Головнокомандувача ЗСУ №1756 від 07.08. 2023 р.;
• орденом “За мужність” ІІІ ступеню. Указ Президента України №236 від 23.04.2024 р.;
• орден “За мужність” ІІ ступеню (посмертно). Указ Президента України № 270 від 01.05.2025 р.