Ростіслав народився в місті Києві у простій, працьовитій родині. Тимчасово сім’я проживала в селі Бузова на Київщині. Згодом родина переїхала до міста Києва. Його мама була бухгалтером, тато — електриком. У цій родині панували любов до праці, щирість і глибока повага до рідної землі. Саме ці цінності стали основою його життя.

З юних років він ішов своїм шляхом — чесно, наполегливо, з вірою в серці. Після навчання у школі та професійно-технічному училищі Ростіслав обрав духовну дорогу і вступив до Київської духовної семінарії. У 1999 році він отримав диплом і присвятив своє життя служінню Богові та людям.

З 2008 року отець Ростіслав ніс служіння у храмі села Ясногородка. Для односельців він був не лише священником, а й порадником, підтримкою, людиною великого серця, яка завжди знаходила слова розради й віри.

Коли на українську землю прийшла війна, він не залишився осторонь. На початку повномасштабного вторгнення російської федерації, не вагаючись, отець Ростіслав став до лав територіальної оборони. Разом із односельцями він будував блокпост, ніс чергування, захищав свій дім, свою громаду, свою Україну.

5 березня 2022 року стало днем, що назавжди закарбувався у пам’яті Ясногородки. Того дня отець Ростіслав разом із побратимами — Іваном Панченком, Юрієм Зайцем та Василем Станекзаєм — прийняли свій останній бій. Проти них ішов ворог на важкій броньованій техніці. Сили були нерівні… але вони не відступили.

Вони стояли до кінця.

Впритул розстріляні, вони віддали найцінніше — своє життя, щоб зупинити ворога. Йому було лише 45… Але його подвиг — поза часом.

Того дня вони стали щитом між ворогом і Києвом. Ціною власного життя вони стримали наступ ворога і дали шанс іншим жити.

5 березня — це не просто дата. Це день болю, скорботи і водночас — день мужності, честі та безсмертної пам’яті.

Ім’я отця Ростіслава Дударенка назавжди залишиться у серцях людей. Як символ віри. Як приклад сили духу. Як нагадування про те, якою ціною виборюється свобода.

Вічна пам’ять Герою!